Розділ 17

Аріс

Я – ідіот. І ніякі титули Верховного мага цього факту не змінять. Лише зараз, після всіх сварок, після мовчанки й підколів, після ночей, коли я злостився на Ноа, а він демонстративно згортався клубком під ліжком, зрозумів: я ж навіть не знаю, на що здатен мій власний фамільяр.

Я відчував його силу. Вона гуділа під шкірою, відлунювала в моєму серці, часом примушувала волосся на потилиці вставати дибки. Але це була тільки поверхня. Я знав, що за нею ховається щось більше.

— Ноа, — нарешті видав я, коли ми знову сиділи в моїй кімнаті. Він щось жував, яблуко здається, і дивився на мене так, ніби чекав чергової моралі. — Ти ніколи не показував мені всіх своїх умінь.

— Бо ти ніколи не питав, — відказав він з таким нахабним спокоєм, що мені закортіло вдаритися лобом об стіл.

— То я питаю. Показуй.

Фамільяр підняв брови, яблуко зникло, і я відчув, як повітря в кімнаті стало густішим. Немов хтось розчинив у ньому срібний пил. Моє серце раптом забилося швидше, і я зрозумів: це не мої емоції. Це Ноа торкався моїх думок.

— Ти ж знаєш, читати їх я вмію, — його голос раптово пролунав прямо в голові. — Як і говорити без слів.

— Черговий раз кажу, не лізь у мою голову без дозволу.

— Тоді тримай двері зачиненими, — розсміявся він.

Я вже відкривав рота, щоб відповісти щось гостре, коли Ноа раптом підняв руку, наче жартома. І я відчув, як у мені щось почало палати.  Моя магія – завжди підпорядкована і контрольована… розгорілася. Вирвалася, наче буря, і мені довелося зусиллям волі стримувати її, щоб не знести всі меблі навколо.

— Що ти зробив?! — гаркнув я, ледве стримуючи потік.

Ноа підійшов ближче, його очі світилися зеленим вогнем. Він поклав долоню мені на груди, просто поверх сорочки, і я завив від того, як сила ринула в мене новою хвилею.

— Я можу підсилювати тебе, — сказав фамільяр. Голос в голові звучав глибше, ніж у житті. — Множити твою магію. Доти, доки ти витримаєш.

Повітря в легенях ніби стало вогнем. Кожне закляття, кожна формула, яку я коли-небудь учив, сама розкривалася в пам’яті. Я міг одним рухом запалити всі свічки в замку. Одним словом розбити стіни.

— Це… — я не договорив. Бо навіть я, Верховний маг, не знаходив слів.

Ноа відступив і, зловтішно посміхаючись, знову відкусив від яблука, яке чомусь чудесним чином опинилося в його руці.

— Тільки ти, Арісе, здатен отримати таку силу й перше, що подумати: "як же це небезпечно".

Я сів, задихаючись, і витріщився на нього.

 — Ти розумієш, що це… це змінює все?

— Авжеж, — Ноа підморгнув. — Тепер я – твій найцінніший скарб. Тож перестань бурчати, що в мене немає грудей.

Я мало не підірвався вдруге.

***

Ноа

Аріс дивився на мене, як на задачку з магічної теорії, яка не сходиться ні під яким кутом. Очі примружені, пальці сплетені на коліні, спина рівна, мов у статуї. Тільки от статуї не бувають такими дратівливими.

— То хто ти насправді? — почав він тим тоном, від якого навіть камінь відчув би провину. — Звідки прийшов? Яка кров у твоїх жилах? Скільки тобі років?

Я прикинувся, що дуже зайнятий своїм яблуком. Надкусив, покрутив у пальцях, підкинув угору й спіймав. І тільки тоді розтягнув посмішку.

— Почнемо з віку? — я хмикнув. — Якщо рахувати по котячих роках, то я старший за тебе. Якщо по людських, то ще маю право дуріти. А якщо по суті… ну, скажімо так: я вічно прекрасний.

Маг зітхнув так важко, що повітря мало не загасило свічки на столі.

— Я питаю серйозно.

— А я відповідаю серйозно! — я театрально образився, притискаючи лап… тобто руку до грудей. — Хочеш знати всі мої таємниці?

Аріс кивнув.

— Тоді зацікав мене, — хитро примружився я.

Маг закотив очі, як робив завжди, коли я говорив щось розумніше, ніж йому хотілося б чути.

— І чим тебе, нахабне котисько, можна зацікавити?

Я зробив паузу, ніби дуже серйозно замислився, а потім випалив:

— Повези мене на ярмарок!

— На… що? — його вираз обличчя був безцінним. Верховний маг, радник короля, який щодня оперує древніми закляттями й артефактами й тут йому пропонують розваги для простолюду.

— На ярмарок, — повторив я, нахилившись ближче й ледь не тикнувши йому яблуком у ніс. — Служниці казали, що він уже почався. Люди, смаколики, музика, фокуси, крам. Хочу все побачити.

— Ти несерйозний.

— Зате цікавий. Хочеш відповідей? Зроби так, щоб мені не було нудно.

Аріс ще трохи повипинав щелепу, наче збирався відмовити, але врешті махнув рукою.

— Добре.

Я аж завуркотів від задоволення.

 — О, тепер ми починаємо говорити однією мовою.