Розділ 13

Аріс

Я стояв, тримаючи келих, та відчував, як у скронях пульсує кров. Король у центрі зали крутив у танці Ноа так, ніби танцював з коханням усього свого життя. Його посмішка була занадто щира, дотики занадто довгі. Я вже не чув музики, тільки гул у вухах.

— Навдивовижу, — пролунав збоку знайомий голос. — Я й не думав, що ти підеш на таку дурницю.

Я повільно обернувся. До мене підійшов Дядько Лорн. 

— І що ж саме ти вважаєш дурницею? — холодно запитав я.

— Фамільяр, — він кивнув у бік зали, де Ноа легко сміявся над чимось, що прошепотів йому король. — Ти сам собі накинув зашморг на шию. Якщо з ним щось трапиться, то ти труп. Я думав, ти розумніший, Арісе.

Я стиснув келих так сильно, що аж хруснуло скло.

— Цікаво, це турбота, дядьку, чи надія?

Лорн тихо засміявся.

— Турбота? Ти мене переоцінюєш. Але й не надія. Я просто знаю, наскільки легко ти тепер уразливий. Маг, що завжди йшов уперед, тепер прив’язаний до чогось... слабкого.

— Слабкого? — я зиркнув на Ноа. Його зеленоокий погляд на мить зустрівся з моїм, і від цього всередині щось кольнуло. — Не суди так швидко.

— Я бачу, ти вже намагаєшся себе переконати, — дядько зробив ковток вина. — Але визнай: це найбільша помилка у твоєму житті.

— Помилка? — я нахилився ближче, аби чути могли тільки ми двоє. — Помилкою було б залишити тобі хоч крихту влади.

Його посмішка згасла, але в очах спалахнула ненависть. Щоб там дядько не говорив, але він чудово знає, що моя магія в рази сильніша за його. Тому я очолюю рід, тому саме я Верховний маг. А з силою Ноа, моя могутність тільки зросте. От за що він хвилювався, а не за мою вразливість.

— Гра небезпечна, небоже, — прошипів він. — Ти ще не розумієш, наскільки.

***

 Розмова з дядьком Лорном сиділа в мені, наче отрута. І от, коли я тільки-но намагався вдихнути спокій, цей бісів фамільяр, з широкою посмішкою, вискочив переді мною.

— Бачив? — Ноа сяяв так, ніби сонце у цій залі вставало тільки заради нього. — Король двічі попросив мене на танець! І у нього, між іншим, легка хода, хоча я був певен, що він важчий на крок.

— Досить! — вирвалось у мене занадто голосно, і кілька голів обернулися в наш бік. Я відчув, як щоки обпікає гнів. — Ти думаєш, це гра? Що це вистава для твого задоволення?!

Ноа розгублено кліпнув і його посмішка трохи зів’яла.

— А хіба не ти тягнув мене сюди?

— Я тягнув? — я стиснув кулаки. — Це наказ короля, якого ти вже встиг зачарувати своїми вибриками! Ти навіть не уявляєш, у яку небезпеку нас ставиш!

— Ох, — голос Ноа став тихішим, але з ледь помітним глузуванням, — це ти про небезпеку... Чи про ревнощі?

— Замовкни! — я майже прошипів і в ту ж мить відчув, як декілька придворних прислухаються, намагаючись вловити слова. Я вдихнув глибше, стримуючи себе. — Ще один вибрик і я сам виставлю тебе за двері цього палацу.

Ноа схрестив руки на грудях, трохи задерши підборіддя, і, як на зло, усміхнувся знову. Та ця усмішка не була щирою, радше викликом.

Я відвернувся, бо ще мить і я б вибухнув остаточно.

***

Ноа

Я завмер на мить, коли на Аріса нахлинула його чергова хвиля злості. Але цього разу вона була не просто різкою, вона була публічною. Кілька пар очей одразу зосередились на нас, і я відчув, як у грудях все стискається.

Він міг би зачепити мене вдома. У кабінеті. Навіть у кареті по дорозі сюди. Але кричати на мене посеред королівського балу, немов я дитя, що розбило його улюблену іграшку?

Я не витримав.

— Якщо закінчив мене принижувати, — прохрипів я так тихо, щоб почув тільки він, — то дозволь мені мати гідність.

І я просто розвернувся. Хай там навіть трісне його горде серце, я більше не збирався стояти поряд. Голос Аріса ще лунав за спиною, різкий, майже наказовий, але я не слухав.

Вийшов у холодні кам’яні коридори палацу, де музика зникала разом із людським гомоном. І тоді я дозволив собі впасти в справжнє «я». Блиск світла  і замість юнака на підлогу опустився білий кіт. 

Я згорнувся клубочком прямо на чужому килимі. Так було легше. Бо котам, знаєте, байдуже до людської дурості.

А щоб Аріс, цей гордий, надто похмурий маг, не зміг знову влізти мені в голову, я підняв блок. Простий, але міцний.

І настала нарешті тиша без його крику в моїй свідомості.

Я заплющив очі й удав, що в цьому світі більше немає ані балу, ані королів, ані навіть Аріса.