Розділ 12

Аріс

Слуга вдарив жезлом об мармурову підлогу і я відчув н собі сотні пар очей.

— Зустрічайте Верховного мага Аріса та його Фамільяра Ноа!

Зал замовк. Ложки завмерли в руках, келихи застигли в повітрі. Усі обличчя звернулися до нас. Я відчув вагу їхніх поглядів. Навіть сам король підвівся зі свого трону, чого не робив ані для герцогів, ані для воєначальників.

Ми з Ноа синхронно рушили вперед, тримаючи голови високо. Кроки мого фамільяра були такі упевнені, наче він народився для того, щоб бути поруч зі мною у самому серці влади. Я відчував, як його присутність підсилює мою власну, і водночас дратувався від того, що Ноа так спокійно насолоджується увагою.

Ми зупинилися перед троном і разом схилили голови.

— Вітаю вас, — пролунало з вуст короля. Його голос був теплим, але я відчув у ньому приховану цікавість. І коли він звернувся не до мене, а до Ноа, у моїх грудях щось неприємно кольнуло.

— А ви, Ноа, — король ледь усміхнувся, — у юнацькій подобі ще прекрасніший, ніж у котячій.

Я підняв очі й побачив, як мій фамільяр широко всміхається. Його зелений погляд спалахнув грайливим вогнем, і він, здається, щиро насолоджувався компліментом.

А я… я відчув дивне, майже болісне тремтіння. Наче хтось ущипнув мене просто за серце. Це було не роздратування і не образа. Це було щось гірше.

Я впізнав це відчуття, хоч ніколи не хотів його знати. Ревнощі.

***

За довгим бенкетним столом Ноа тримався так, ніби не вперше відвідував королівські заходи. Він сидів рівно, злегка нахиляючи голову у відповідь на слова знаті, посміхався стримано й чемно, навіть не намагаючись блиснути своєю звичною нахабністю. Жодного сарказму, жодної зухвалої репліки. Мій фамільяр виглядав… гідно.

І що найбільше дивувало, Ноа жодного разу не поліз у мої думки. Не кинув жодного зухвалого коментаря телепатією. Тиша в моїй голові була настільки рідкісною, що я почав розслаблятися, немов уперше за багато днів.

Я навіть подумав, що цей вечір може бути приємним. Справді приємним.

Але тоді сурмач оголосив початок танців.

І король, сам король, підвівся зі свого місця, обійшов стіл і зупинився біля Ноа.

— Чи зробите мені честь, юначе, подарувавши перший танець цього вечора?

Я мало не впустив келих. Вино обпекло горло, а серце загуло, наче мене вдарили закляттям.

Ноа підняв голову, і я побачив, як його губи розтягнулися в ту саму чарівну посмішку, що дратувала мене до нестями. Він навіть не вагався. Легко кивнув і відповів грайливим тоном:

— Для мене буде честю, Ваша величносте.

Я відчув, як магія всередині мене здригнулася, готова вирватися назовні. Щось гаряче й нестримне здійнялося в грудях. Мені хотілося гримнути по столу, закричати, що це мій фамільяр, моя душа, мій союзник. Що ніхто не має права торкатися його, навіть сам король.

Але я лиш усміхнувся криво й зробив ковток зі свого келиха, намагаючись приховати бурю, яка вирувала всередині.

Бо якщо я вибухну зараз, згорить увесь цей чортів бенкетний зал.

***

Ноа

Я легко прийняв руку короля і дозволив йому повести мене у вир танцю. Музика розливалася залом, а кроки виходили плавними та вмілими, наче я робив це сотні разів. Король нахилявся до мене, шепочучи слова, від яких будь-який інший юнак зніяковів би чи засяяв від гордості.

Та я їх майже не чув, бо в моїй голові кричав Аріс.

Його думки були такими гучними, що заглушали навіть скрипки. Він кипів, лютував, ревнував, нервував до тремтіння. І від цього я відчував… задоволення.

Міг би я відповісти йому. Легким поглядом заспокоїти, влитися у його свідомість і прошепотіти: «Розслабся, це всього лише танець». Але я цього не зробив.

Я хотів, щоб Аріс відчув усе до кінця. Кожну іскру ревнощів, кожен подих злості, кожне бажання вирвати мене з рук короля. Хотів, щоб цей впертий маг сам уперше визнав: я важливий для нього більше, ніж він здатен собі дозволити.

Я ловив на собі його убивчий погляд і насолоджувався ним, ніби найкращим вином. А королю дарував посмішки, легкі, чарівні, такі, що змушували зал шепотітися.

Всередині ж я сміявся. Бо цей танець був не для короля. Він був для Аріса.