Розділ 8

Ноа

Я стояв над Арісом, схрестивши руки на грудях і ледь стримував зловіщу посмішку. Маг спав на спині, розкинувшись на ліжку, наче володар світу, і рівномірно дихав. Та навіть уві сні він виглядав надто пихатим.

— Думаєш, ти найсильніший? — прошепотів я, схилившись ближче. — І що цей твій блок захистить тебе від мене?

Мене дратувала сама ідея того, що Аріс вирішив відгородити від мене свої думки. Наш зв’язок – не просто угода, це сплетіння душ, яке не зламає жоден бар’єр. Я відчував його емоції, серцебиття, навіть сни ковзали поруч, ледь не торкаючись мого розуму. І тепер він вирішив від мене відгородитися?

Я примружив очі, витягнув руку над його чолом і дозволив магії повільно просочитися в тріщини цього блокування. Бар’єр тримався вперто, але не довго. Я відчував, як зв’язок між нами посилює мій вплив, і через мить бар’єр тріснув, мов тонкий лід під ногами.

Посміхнувся самими кутиками губ.

— От і все, магічний генію.

Картини його сну розкрилися переді мною, мов завіса: зал для балу, сяйво кришталевих люстр, музика струнних і він, Аріс, в розкішному камзолі, обличчя серйозне, але очі світилися ніжністю. Він тримав за руку дівчину з темним волоссям і сміявся так, як я ще ніколи його не бачив.

Я відчув, як щось у грудях неприємно стиснулося.

— Ну і хто ж ти така? — пробурмотів я. — Його ідеальна мрія?

Дівчина дивилася на мага так, ніби він був єдиним світлом у світі. Мене від цього аж пересмикнуло.

— Нудно, — протягнув я і, не стримуючись, вплів трохи своєї магії у його сон.

Світло залу тьмяніло, музика сповільнювалась і ставала моторошною. Дівчина в його руках змінювалася на очах: пальці видовжувались у гострі пазурі, волосся скуйовдилось у пір’я, а її ніжний сміх перетворився на хрипке каркання. Ще мить і на нього дивилися жовті очі гарпії, готової розірвати його на шматки.

Я склав руки на грудях і задоволено посміхнувся.

 — Так краще.

Аріс уві сні різко сіпнувся, зморщив брови й щось пробурмотів. Я лишився стояти поруч, спостерігаючи, як його обличчя напружилось, і відчув дивне задоволення від цього маленького реваншу.

— Наступного разу подумай двічі, перш ніж відгороджуватися від свого фамільяра, — тихо прошепотів я. — Бо я все одно знайду шлях.

***

Аріс

Я прокинувся від відчуття, що задихаюся. Ніс пік, груди стискало, а серце калатало так, ніби я щойно вирвався з лап чудовиська зі сну. Я повільно розплющив очі й перше, що побачив перед собою, була біла пухнаста дупа нахабного створіння, яке вирішило вмоститися просто мені на грудях і мирно сопіти.

— Ти знущаєшся? — прохрипів я, але, звісно, ніякої реакції не отримав.

Різко підхопившись, я так зірвав ковдру, що кіт злякано злетів у повітря й, приземлившись на підлогу, розпушив шерсть, наче на нього напали демони.

— Ноа!!! — мій крик, здається, пронісся по всьому маєтку. — Ти… ти… огидне котисько!

Я почав проклинати його всіма відомими мені мовами магів та демонів, розмахуючи руками, наче закликав бурю. А він… він просто сидів посеред кімнати, облизував лапу й дивився на мене з тим самим нахабним виразом, який не потребував слів.

«Ти дуже мило кричиш зранку», — пролунав у моїй голові його насмішливий голос.

Я застиг. Мої очі розширилися, і я відчув, як холодок пробіг спиною.

— Ні-ні-ні, — пробурмотів я, починаючи втрачати самоконтроль. — Ти… ти зламав бар’єр?!

Кіт позіхнув, демонстративно відвернувшись.

«Він і так був дірявий. Ти справді думав, що зможеш відгородитися від свого фамільяра? Мило».

— Мило?! — я ледве не зірвався на крик. — Я не ставлю бар’єри для того, щоб їх ламали! Я… я…

«Ти слабкий, Арісе», — перебив він мене спокійним, трохи насмішкуватим тоном. — «Усі ці твої трюки – лише декорації. Ти наче дитина, яка будує замки з піску і дивується, що хвилі їх змивають».

Моє обличчя, мабуть, уже стало багряним.

— Ти… ти…

«Так, я, — перебив він знову, — той самий фамільяр, який тепер знає всі твої сни».

— ЩО?! — вигукнув я, мало не схопившись за голову. — Ти… ти ліз у мої сни?!

Кіт демонстративно вмостився на ліжку й обвів мене поглядом своїх яскравих зелених очей.

«Гарпія вчора була просто неперевершена, ти ж не злишся?»

— Ти… — я задихнувся від люті. — Ти нестерпний!

«Зате тепер ти знаєш, що я сильніший за будь-який твій бар’єр», — м’яко додав він.

Я опустив руки й глибоко видихнув повітря, намагаючись зібрати рештки гідності. І як я взагалі опинився в такому становищі, що сперечаюсь із котом, який поводиться так, ніби він володар цього дому?