Розділ 8. Чорна полоса

Маріанн за звичкою прокидалася з першими променями сонця, а потім не знала куди себе подіти. Сьогоднішній день для неї теж не став особливим винятком. Вона розплющила очі й машинально потяглася, видаючи дивні звуки, схожі на тихий стогін. Кістки тихо видали хрускіт, від чого було відчуття ніби тіло легеньким стало наче пір'я, а нерви в тілі які були розслаблені, нарешті трохи прогрілися і не було відчуття скам'янілості. З іншої половини ліжка теж почувся подібний звук, але трохи менш задоволений, таким раннім пробудженням.

— Марі, ну годі вже мене постійно по обличчю бити вранці… Відвикай уже… — невдоволено бубнив Акіра, потираючи сонні очі.

— Ой… — Марі щойно знову забула де засинала і в'їхала долонею прямо в обличчя хлопчика.

— Не ойкай. У тебе рука досить тяжка.

— Ну, пробач… — Дівчинка потяглася до щоки, яку зачепила і легенько погладила тильною стороною руки.

— На підлозі скоро спатимеш, я тобі серйозно говорю. — Блондин як справжнісінький кіт, потягнувся до руки, яка вже й так гладила його й потер об неї щоку, ніби вимагаючи ще більше ласки з боку руденької, аніж уже встиг отримати. Він часто так робив останнім часом.

— Так у мене синці по тілу будуть! Сам же знаєш, що в мене шкіра дуже світла та чутлива до всього!

— А коли ти зі мною спиш, то синці та подряпини від нігтів у мене! Та ще й на обличчі. Я вже втомився брехати в школі, що в мене завівся кіт. Позбався бодай нігтів якщо вже звички битися не можеш!

— Але руки тоді будуть не гарними і їх легко можна буде переплутати з хлопчачими! — обурилася Маріанн, а Акіра в цей момент взяв долоню дівчинки та почав перебирати її пальці своїми.

— Плювати я хотів на красу. Сама не стрижеш, то я це зроблю. Все одно спиш як убита. Навіть не відчуєш. - відповів він, хоча явно це був навіть не прихований сарказм, а пряме попередження.

— Ні! Ти не можеш так вчинити зі мною!

— Можу, і зроблю.

— Ні, не зробиш. Ти не маєш права.

— Ти зараз сперечатися з самого ранку вирішила? Наскільки тобі нудно?

— Я у вас не часто, тож користуюся кожною нагодою докопатися до тебе. Ну, сам знаєш, щоб запам'яталося як слід.

— А без цього ніяк?

— Ні. Це обов'язковий обряд.

— Ну, чудово. Це явно будуть мої улюблені спогади з дитинства.

— Ось одного разу пропаду, і сумувати за мною будеш. Адже краще за мене розвеселити тебе ніхто не зможе.

— Ну або ж розлютити з самого ранку.

— Не будь таким злюкою. Тобі не личить.

Марі посміхнулася і висмикнула долоню з рук Акіри, скинула з себе ковдру і почала злазити з ліжка, але щось пішло не так і нога заплуталася в підковдру, що призвело до непередбачуваного. Дівчинка впала на підлогу обличчям і хоч і не сильно, але все ж таки вдарилася. Хлопчик перелякано підповз до краю ліжка і глянув на подругу, що лежала на підлозі. Вона перебувала нерухомою кілька секунд і буквально побачивши бічним зором хлопчика, перекинулася на спину і засміялася.

— Ти мене прокляв? — жартівливо запитала вона, прибираючи з обличчя червоні пасма волосся, яке лізло не тільки в очі, а й у рот.

— Ти гепнулась? Я б тобі в житті зла не забажав. Це ти у нас така.

— Яка?

— Зла.

— Та ну тебе. Я сама доброта.

— Ага. Може ти добра, але явно не зі мною.

— Я ж з любові до тебе так говорю.

— Тоді краще не люби мене.

— Ну ти й… – надула щоки дівчинка.

— Що?

— Нічого. Краще допоможи мені підвестися.

Маріанн простягла руку вгору, чекаючи, що Акіра її схопить. Так і сталося. Він потягнувся за рукою подруги й стиснув її у своїй. Але не Марі стала тією, хто піднявся. А хлопчик став тим, хто полетів униз. Маріанн повторно засміялася. Але недовго сміх продовжився, адже хлопчик, що впав поряд сів, і поглянув на обличчя дівчинки, яка досі лежала на підлозі поряд з ним.

— Що? – Запитала вона поки усмішка повільно зникала з її вуст.

— Ну і навіщо це було робити? – Прилетіла відповідь у вигляді питання.

— Ти навіть не вдарився. Не треба на мене так дивитися.

Марі відвернула голову на бік, уникаючи пильного погляду. Посмішка повністю спала з її обличчя. Але вдалося уникати погляду недовго. Рука хлопчика торкнулася підборіддя дівчинки й повернула обличчя назад.

— Гаразд, я винна, вибач мені, будь ласка. Задоволений?

Промимрила вона. Але він мовчав і просто дивився далі. І навіть пасма червоного волосся, що залишилися, прибрав з обличчя. Марі це починало по-справжньому бентежити.

— Що ще? Я вже навіть перепросила.

Монолог із боку рудої красуні продовжувався. Блондин же мовчки поступово почав нахиляти голову до неї, а свої руки перемістив ближче до червоного волосся. Марі не зрозуміла, що це означає. Вона просто хотіла пожартувати, як і раніше, але з цього ось що вийшло. На обличчі Маріанн поступово з'являвся рум'янець, тому, не бажаючи цього показувати, швидко піднялася на ліктях, і своїм чолом вдарила Акіру, потім відштовхнула від себе руками. Той-таки від несподіваного поштовху впав на свою п'яту точку.

— Ну, годі. Не хочеш казати, не треба. Без тебе побуду.

Марі швидко розплутала ногу з підковдри й піднявшись на ноги, буквально вибігла з кімнати в коридор навіть не озирнувшись, а звідти забігла і зайняла ванну, замкнувши за собою двері на замок. Рукою ж притулилася до грудей, намагалася втихомирити своє прискорене серцебиття.

— Ну і що це було?

Дівчинка пройшла вглиб ванної та зупинилася біля дзеркала, спершись руками об умивальник. Піднявши голову, у віддзеркаленні вона побачила практично ту саму себе, яку пам'ятала перед смертю. У день смерті їй було 12, а зараз Маріанн проживала вже свій 13 рік життя. Кляту цифру вона успішно пережила.

Волосся ще більше відросло і вже досягало довжини колін, що кардинально ускладнювало життя дівчинки, але відрізати їх їй не давали, а тіло було худим, але ще не можна було сказати що це анорексія. Єдине, що відрізнялося, не було синців ні на тілі, ні під очима. А на обличчі читалися емоції, що в попередньому житті їй були в такому віці абсолютно невідомі або правильніше сказати неприпустимі.