Розділ 3. План у дії

«Ножем можна як убити, так і захиститися. Пам'ятай про це, коли береш у руки цю зброю»

З моменту останніх подій минуло трохи понад тиждень. Маріанн успішно освоїлася у своєму новому «старому» тілі маленької себе і вже набагато легше справлялася з думками, що все ще приходили їй в голову як вдень, так і вночі. За півтора тижня дівчинка жодного разу не бачилася зі своїм дядьком, що робило її по-справжньому щасливою, хоча чутки про те, що документи щодо опікунства майже готові, Марі зовсім не тішили. Дівчинка всіма силами намагалася вмовити стареньких залишити її у себе, але виявилося, що вони були занадто старі, а оскільки був живий дядько, «готовий» прийняти племінницю, опіка особливо не цікавилася бажаннями дитини. І хотіла того Маріанн чи ні, але максимум через тиждень, можливо, два, як пощастить, їй доведеться повернутися в дім, де вона одного разу вже пережила жахливе життя, хоч і, можливо, на щастя, не довге.

* * *

Маріанн прокинулася, як завжди, з першими променями сонця, що потрапили в її кімнату через вікно. Її довгі густі руді локони лежали по всій білосніжній подушці, а зелені очі, повільно відкриваючись, примружувалися, оскільки світло було занадто яскравим для неї в перші кілька миттєвостей. Маріанн повільно піднялася і прийняла сидяче положення, потягнувши руки догори, потім вилізла з ліжка і направилася до ванної кімнати де вмилася, а після переодяглася в білу спідницю і футболку ніжного блакитного відтінку, послідовно пішовши снідати. Бабуся приготувала онучці на сніданок тости, що, безперечно, тішило малечу більше, ніж каша. Так вона почувалася трохи дорослішою. Дитина сиділа на стільці, погойдуючи ногами вперед-назад, і їла з величезним апетитом. Як же вона скучила за всім, що готувала бабуся... Тости, омлети, тістечка – усе, чого тільки могла забажати дитина, завжди було на столі. Але найголовніше – у дівчинки була увага люблячих її людей, що виявлялася в усьому: у словах, діях, навіть у звичайних поглядах. І це завжди було взаємно.

Після сніданку бабуся заявила, що час відвідати школу і пояснитися перед вчителями та директором за пропуски, а також обговорити питання домашнього навчання через часті нервові зриви. Маріанн в цей момент згадала, що й справді вона не ходила до школи як звичайна дитина, а завжди навчалася самостійно без жодних репетиторів.

Вони зібралися і вирушили до школи. Йшли повільно, дорогою розмовляючи й оглядаючи місцевість. Марі вивчала все навколо, ніби в її голові будувався чіткий маршрут для будь-якої події. І це була не просто здогадка. Дівчинка дійсно намагалася запам'ятати все якомога точніше, щоб при потребі знати, куди звернути й куди потрапить.

Діставшись до величезної чотириповерхової будівлі, вони зупинилися біля воріт. Сама школа була вищого класу, і навчалися там лише діти еліти. Раніше Марі це ніколи не турбувало, але тепер, знаходячись тут, вона мріяла лише про те, щоб швидше піти.

У школи був величезний двір, засіяний травою, з акуратними доріжками з цегли, посередині стояв величний фонтан, а навколо – кілька воскових фігур відомих людей або ж копій уже всесвітньо відомих статуй. Насаджено багато різних дерев і квітів, а на кожному кроці розташовані лавочки, на яких можна було в будь-який момент присісти, просто відпочити, поїсти або почитати. На території двору також була оранжерея з рідкісними рослинами, за якими доглядали флористи 24/7. Окремою будівлею була бібліотека, де працювали справжні дипломовані професори, а не просто «звичайні» співробітники, як у будь-якій іншій школі. За словами працюючих там фахівців, у цій бібліотеці було багато рідкісних книг. Сама школа більше нагадувала замок, ніж освітній заклад. Стіни будівлі були з червоної й білої цегли, мали кілька поверхів, вікна у найвищих точках були вінтажними, а основні з дерев'яними рамками, і навіть дві вежі-близнюки стояли з обох боків головної будівлі.

Коротко: мрія для принцеси, а тепер жах для Маріанн.

Пані підійшла впритул до воріт, перед нею з’явився чоловік середніх років у чорній формі. Це явно був охоронець. Двоє старших обмінялися кількома словами, і він ввічливо пропустив бабусю з онучкою у двір. Звідти вони обидві попрямували до головної будівлі, знайшли кабінет директора і чемно постукали у двері. Після того, як почули схвальний голос, увійшли.

– Доброго дня, пане Номура. Я Айка Іто, бабуся Маріанн Іто. Вона учениця вашої школи. Навчається у першому класі, – привіталася старенька і коротко пояснила свою позицію, не марнуючи часу.

– Ах так. Пані Іто, прийміть мої щирі співчуття. Ваша родина пережила велике горе. Втратити сина і невістку в один день… – зі скорботою промовив чоловік, спершу подивившись на жінку, потім на дитину.

– Так, дякую, – відповіла та, потім продовжила. – Оскільки ви в курсі того, що сталося, не доведеться пояснювати, тому можу одразу перейти до суті.

– Думаю, ви хочете попросити про щось конкретне.

– Так. Моя онука зараз зовсім не в тому стані, щоб відвідувати уроки й перебувати серед інших дітей. Тому я хочу перевести дитину на домашнє навчання на невизначений термін.

– Що ж… Враховуючи обставини, я згоден дати Маріанн таку привілею. Але ви повинні розуміти, що контрольні їй все одно доведеться складати в той самий час, що й інші діти. І в кожному семестрі все також повинно бути здано вчасно.

– Так, я розумію це. За такими питаннями можете не хвилюватися. Я особисто проконтролюю успішність онуки.

– Чудово. У такому разі я зберу всі необхідні документи й оформлю їх.

– Дякую за розуміння.

– Так. Але змушений нагадати, що навчання у нас платне, і оскільки вчителі будуть займатися з дитиною індивідуально, то й доплата, природно, також буде.

– Це було зрозуміло з самого початку. Все буде виконано, не хвилюйтеся.

– Прекрасно. Тоді бажаю продуктивного навчання вдома. Сподіваюся, дівчинка зможе реабілітуватися до наступного року.

– Ми постараємося.

– До побачення.