Десь у далекому 1995 році на дитячому майданчику неподалік від великих будинків багатоповерхівок у новому районі Токіо, сиділа маленька дівчинка 6 років. Одягнена в чорну мереживну сукню, капронові колготи й туфельки такого ж кольору. Взуття на лівій ніжці не було, а вона лила гіркі сльози від почуття самотності, зради та трауру за рідними людьми. На вулиці стояла середина літа, спека. Майданчик затіняли великі будинки, що захищали від небезпечних сонячних променів, тому, хоч і було спекотно, але безпечно навіть у самий розпал дня.
Була вже досить пізня година, сонце майже повністю сховалося за горизонтом, а за дівчинкою так і не прийшли. Вона також не намагалася кликати когось або йти кудись. Дівчинка просто сиділа і плакала. Плакала в цілковитій самотності, оскільки решту дітей вже давно забрали родичі, і на дитину в розпачі ніхто навіть не звернув уваги. Усім було байдуже, адже це була не їхня дитина, а її зовнішність виглядала надто незвичною для місцевого населення.
Яскраво-червоне та довге волосся нагадувало полум’я, особливо коли вітер грався пасмами піднімаючи їх угору, а смарагдові очі, які часто порівнювали з двома дорогоцінними каменями, блищали при світлі сонця. Також її дуже бліда шкіра та яскраво-червоні губи завжди привертали до дівчинки зайву увагу як у дитячому садку, так і на вулицях міста. У Японії така зовнішність була нетиповою для дитини. Тим більше, що волосся не було пофарбованим, шкіру не вибілювали спеціальними кремами, макіяж не використовувався.
Батьки разом з дитиною довго жили в іншій країні, але одного дня вирішили переїхати до Японії замість Америки, де дівчинка народилася, зробила свої перші кроки, вимовила перше слово, завела перших друзів і загалом прожила свої перші 4 роки життя.
Маріанн Іто, дівчинка двох національностей з зовнішністю європейської дитини.
Її батько, Ранмару Іто, був адвокатом і бізнесменом з далекої Японії, який народився на острові Хонсю в регіоні Канто в Йокогамі, але коли йому виповнилося 5-6 років, його сім'я переїхала до столиці та влаштувалася там.
Сім'я його була середнього достатку. У віці 19 років він вступив до Токійського університету на основі високих балів на вступних іспитах і отримав навіть стипендію, ні разу не втративши її за всі роки навчання. Він вивчився на адвоката і паралельно здобув ще одну спеціальність — бізнес та менеджмент. Закінчивши університет з червоним дипломом, відразу отримавши посаду за фахом і протягом 8 років працював у великій компанії відомого бізнесмена в ролі його адвоката, згодом отримав підвищення та посаду правової руки завдяки довірі до себе та якісній роботі. Заробивши достатньо грошей, відкрив власне адвокатське агентство і звільнився з компанії, але не порвав стосунків з колишнім начальником, а навпаки, став бізнес-партнером після того, як його справи пішли вгору, і він отримав популярність навіть за кордоном, відкривши кілька філій в європейських країнах.
Там він і познайомився зі своєю майбутньою дружиною — співачкою Камалією, або ж її справжнім ім'ям Колін Роббінс. Дівчині на той момент було 20 років. Вона була маловідомою співачкою з Америки, родом зі штату Невада. Ким були її батьки — невідомо, але сама дівчина відразу запала в душу 32-річному бізнесмену. Іскра між ними спалахнула швидко, і вони дружилися через пів року після першої зустрічі. А ще через рік у пари народилася дочка. Родовід у Маріанн був дуже цікавий. Але дівчинка була не просто улюбленицею батьків, а дійсно обожнюваною.
Маріанн не була розбещена подарунками чи дорогими словами. Вона була більш розбещена щирою любов'ю й увагою мами та тата, що була рідкою в багатих сім'ях. Маленькій Мері часто заздрили діти, чиї батьки ледве брали їх на руки, а не те що взяли з собою на офіційні зустрічі, не бажаючи розлучатися зі своєю дитиною. Постійно довго хвалили навіть за мінімальні успіхи як, наприклад рівно змальовану лінію замість кривої, і не вимагали від своєї дочки майже неможливого, а головне — завжди вечеряли разом.
Сім'я була дуже мирною і люблячою. Але у Маріанн був дядько — молодший брат її батька Коукей, який завжди заздрив старшому і його життєвому успіху. Той факт, що поки один нічого не зробив для великого майбутнього, а другий з молодого віку вже працював як проклятий, можна було просто відпустити. Коукей природою був ледачим, ніколи не вчився в школі, а лише хуліганив, прикидаючись крутим хлопцем, хоча навіть битися особливо не вмів. Він тільки й зробив, що отримував від усіх і вся, а коли став старшим і батьки з братом настояли на продовженні навчання, навіть з фінансовою допомогою, його вигнали з університету на другому курсі, хоча він навіть не з'явився на парах, а гроші ніколи нікому не передавав, якщо вони потрапляли в його руки. Він програвав гроші старшого брата в казино та інших місцях, а потім ще й поливав Ранмару брудом у суспільстві, звинувачуючи його у всіх своїх бідах і невдачах. Хоч старший брат і був тією людиною, яка тягла недалекого молодшого брата на своїх плечах, не вимагаючи нічого натомість.
Батько Меріан вирішив дати молодшому братові ще один шанс проявити себе, хоча і розумів ризики. Він дав йому пакет акцій, з якими той міг робити що завгодно. Коукей же змовився з мафією, програв акції, а через це ті стали співвласниками компанії Ранмару, що призвело до краю старшого Іто та боргів. Молодший брат, сміючись, відібрав останні гроші у старшого. А через деякий час Маріанн офіційно стала сиротою, адже її мама і тато загадково загинули в автокатастрофі, хоча в той фатальний день нікуди їхати не планували, бо це був перед день народження дівчинки, а в цей час сім'я завжди була разом і відкладала справи на потім.
Так, дитина із зовнішністю порцелянової ляльки у свій шостий день народження, замість того щоб сміятися і радіти життю, ховала своїх батьків і проклинала цілий світ.
Бабуся й дідусь були занадто старими та не могли забрати Мері, а ось дядько Коукей, якому було близько 30 і він не був одружений, навіть думати про те, щоб взяти племінницю під опіку, не хотів. Йому потрібні були тільки гроші, а не якір на шию.
#491 в Молодіжна проза
#3965 в Любовні романи
#1847 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 29.10.2024