Глава 22

Морок заревів, і темрява піднялася вгору, перетворюючись на хаотичний вихор тіней. Ліхтарі, що освітлювали вулицю, почали тьмяніти, а повітря стало важким, наче перед бурею. Я зробила крок назад, прикриваючи хлопчика, але відчула, як тепла рука Адріана м'яко, але наполегливо відсуває мене назад.

— Я займуся цим. — спокійно сказав він. — Ти прикрий хлопця.

— Ти певен? — кинула на нього погляд, сповнений занепокоєння.

— Варя, будь ласка. — він посміхнувся, стискаючи кулак. — Я ж Фазер Крістмас, а не просто брат твоєї подруги. Якщо хтось тут повинен розкидати сніжки, то це я.

Морок підняв руки, і темні пазурі тіні метнулися до нас, але наступної миті вулицю накрила сніжна буря. Вихор льоду та снігу, піднятий одним рухом руки англійця, відкинув темряву назад. Він випростався, його очі блиснули крижаним світлом, його волосся побіліло, а магія навколо переливалася, наче північне сяйво.

— Серйозно? Сніг? — насмішкувато кинув темний, обтрушуючи плечі. — Це все, що ти можеш?

— Ну, ще можу заспівати різдвяну пісеньку. — хмикнув Адріан, витягаючи вперед руку. Лід під ногами злодія почав стрімко розростатися, сковуючи його черевики. — Але я не маю настрою для караоке.

Темна постать зашипіла, і наступної миті Морок розірвав крижані кайдани, піднявшись у повітря. З його рук вирвалися темні блискавки, прямуючи прямо нашого захисника. Я скрикнула, але він лише ліниво нахилив голову вбік, пропускаючи удар, і відразу відповів залпом крижаних стріл.

Тінь відбив їх, але не встиг помітити, як по землі до нього повзе мороз. Вся вулиця вкрилася інеєм, а потім з-під землі вирвалися крижані шпильки, націлені прямо в серце супротивника.

— Майже заморожена їжа! — з усмішкою прокоментував Адріан, але Морок ухилився в останній момент, зникаючи в темряві.

— Ти дратуєш мене. — прогарчав він. — Але тобі не виграти. Поки люди бояться, я завжди буду сильнішим!

— Ну, знаєш, я чув, що страх – це просто недопрацьований оптимізм. — блондин різко змахнув рукою, і сніговий вихор розірвав ніч, перетворюючи простір довкола на зимову пустелю. — А я якраз майстер у виправленні косяків!

Але Морок раптом засміявся.

— Ти справді думаєш, що зможеш мене перемогти одним снігом? — він провів рукою по лицю стираючи усмішку. — Я тут не заради бійки. Я тут, щоб зруйнувати час.

І тієї ж миті темрява кинулася не до Адріана, а до хлопчика.