Глава 19

План, як виявилось, був простим. Ми просто повинні показати принцесі, що дракон не тільки не зачарований принц, але ще й абсолютно байдужий до неї. А якщо точніше – запропонувати йому вибір.

Ми знаходимо величезну золоту чашу, повну коштовностей, і ставимо її на одній стороні двору. З другого боку встає принцеса, вся в блискучому вбранні, з серцем в очах.

— Ну, друже, що вибереш? — усміхаюся я, звертаючись до дракона.

Він дивиться на нас, дивиться на чашу. А потім просто плюхається спати посеред двору. Тиша. Принцеса ошелешено плескає очима.

— Ну… це просто… він утомився! — виправдовується вона.

— Тоді спробуй покликати його. — пропонує Адріан, схрестивши руки на грудях.
Принцеса робить крок уперед і ніжно каже:

— Коханий, ну ж бо іди до мене!

Дракон чухає бік. Позіхає й перевертається на інший бік.

— Ну, давай, ну… будь ласка?.. — тепер у голосі принцеси чується тривога.

Дракон голосно пукає та перевертається ще раз. Я прикушую губу, намагаючись не засміятися, але Адріан уже зігнувся від сміху. Принцеса ж виглядає так, ніби весь її світ звалився. Вона дивиться на нас, а потім на дракона.

— Може, — повільно каже вона. — це… таки не він?

— Можливо. — киває Адріан. — Може, він просто… дракон?

Принцеса видає глибоке зітхання.

— І що мені тепер робити? — голос її тремтить.

— Може, пошукати того, хто справді відповість тобі взаємністю? — обережно пропоную. Вона киває, задумливо дивиться на дракона і…

— Гаразд. Забирайте його. Успіхів йому. — і з цими словами гордо розвертається й іде до замку. Як тільки ворота зачиняються, ми з Адріаном переглядаємося.

— Тепер у нас є дракон. — зауважую я.

— І килим-літак, який вона нам «позичила». — додає він, оглядаючи зачарований килим, який знову плавно піднімається у повітря.

— Виходить, що беремо? Килим чи ступу? — питаю, дивлячись то на одне, то на інше.

— Ох, Яга вб'є мене, якщо я виберу щось інше… — англієць зітхає, але з явним задоволенням кидає погляд на килим. — Думаю, поділимося. Я на ступі, ти на килимі. Ну, чи навпаки. Головне, що тепер маємо вибір.

Я посміхаюся. Вибір – це завжди добре.

— Куди ж тепер?

— До реального світу. Нам настав час наздоганяти Морока.

І ось ми знову вирушаємо в дорогу, залишаючи позаду розбиті ілюзії принцеси та задоволеного, але явно не зачарованого червоного дракона.