Глава 18

— Я не хочу цього чути. — втомлено видихає Адріан, коли ми нарешті виходимо з лісу. — Люди не зміняться, і ти це знаєш.

— Ти просто не віриш у них. — огризаюся, але він лише хитає головою. — Вони здатні на добро. Не всі такі, як ти гадаєш.

— Здатні, — погоджується він. — але чи роблять? Одного бажання недостатньо.

Я стискаю кулаки. Сперечатися з ним зараз марно. Він упертий, як баран, особливо коли впевнений у своїй правоті. Але мені не потрібно, щоб він погоджувався зі мною одразу. Головне, щоб він задумався.

Перед нами відкривається черговий часовий розлом. Щось із ним не так – він тремтить, наче вагається між світами. Ми переглядаємось.

— Ну що, йдемо? — криво посміхаюся я.

— Наче у нас є вибір. — бурчить він, прямуючи до ступи Баби Яги. — Сподіваюся, цей портал не кине нас на інший край реальності.

Я залажу в ступу, і як тільки ми обидва опиняємося всередині, Адріан рішуче вимовляє заклинання. Нас одразу ж накриває вихором, ступа злітає вгору, прямуючи в розлом.
Світ змінюється. Ми приземляємось не на землю, а на м'яку траву, яка виявляється килимом-літаком. Він трохи хитається під нами, а потім плавно опускається на майданчик перед величезним замком, повитим трояндами. І перед входом – справжнісінька принцеса.

— Чудово! Ви прибули, щоб допомогти! — із захопленням вигукує вона.

— Допомогти в чому? — насторожується Адріан, вибираючись зі ступи, що зависає поруч, наче обурена чарівним транспортом, на який приземлилась. Принцеса відкидає золотисті локони та театрально кладе руку на серце.

— О, нещастя! Мій дорогоцінний наречений був зачарований та перетворився на дракона! Я врятувала його, але ці дурні кажуть, що це лише звичайний дракон! Як можна бути такими жорстокими?!

Ми переглядаємось. За спиною у принцеси справді стоїть дракон – величезний, червоний, з ледачим поглядом, який прямо зараз з апетитом жує кущ троянд.

— А він взагалі знає, що він твій наречений? — обережно питаю я.

— Звичайно! — впевнено відповідає вона. — Ми зустрілися вчора, і я одразу зрозуміла – це він!

— Так-так. — Адріан задумливо потирає підборіддя. — А може, це просто дракон? Ну, знаєш, звичайний, без трагічної передісторії?

— Це він! — вперто повторює принцеса. — І я нікому його не віддам!

Ми знову переглядаємось. Схоже, що проблема не в драконі, а в самій принцесі.