Глава 13

Все довколо наче стислося. Повітря стало щільнішим, а температура різко впала. Дріади відсахнулися, їхня шкіра потемніла, наче ліс намагався захистити їх від темної енергії.

— Морок, — прошипіла старша дріада. — Ти не смієш приходити сюди.

— О, але я вже тут, моя люба. — його усмішка була темною, небезпечною. — І, зізнатися, мені подобається це місце. Думаю, воно чудово підійде для царства страху.

— Ти не отримаєш цей світ. — твердо сказав Адріан, виступаючи уперед. Я ледве помітила, як пальці його стиснулися в кулак.

— О, Фазер Крістмас вирішив бути героєм? — Морок засміявся, закинувши голову. — Чарівно. Тільки ти вже програв. Поки ти бігаєш по казками, рік помирає, і я наближаюсь до свого тріумфу.

— Ти брешеш! — крикнула я.

— Правда? Тоді чому ти так нервуєшся, дівчинко? Боїшся, що я правий. Що час руйнується, і ти нічого не можеш із цим зробити? — його погляд уп'явся в мене, і я відчула, як страх пробирається по шкірі всередину.

— Досить балакати. — англієць зробив крок уперед закриваючи мене собою. — Або ти йдеш сам, або ми змусимо тебе.

— Який бойовий. Ну, гаразд, пограймось. — Морок витягнув руку, і з його пальців вирвалася темрява.

Все сталося за частки секунди. Дріади, сприйнявши це як сигнал до атаки, підняли руки, і ліани рвонулися вперед, чіпляючись за ворога. Адріан, не зволікаючи, кинувся вперед, але Морок був швидше. Чорна енергія спалахнула довкола нього, відкидаючи всіх назад. Я побачила, як він пірнає у свій портал і, не роздумуючи, кинулася слідом. Якщо він втікає, значить там, куди він прямує, я зможу дізнатися більше.

— Варя, стій! — голос Адріана прогримів за моєю спиною, але було пізно.

Крокнувши в портал, я відчула, як простір навколо мене змінювався. Мене закрутило, а потім все пішло не так. Замість того, щоб приземлитися там, де опинився Морок, відчула, як мене забирає в інший бік. Збій. Я застрягла в некерованому потоці!

— Чорт! — видихнула, коли земля під ногами зникла.

Візуалізація Мороку: