Глава 12

— Ми точно на місці? — з сумнівом запитала озираючись. Ліс навколо здавався надто… живим. Тіні рухалися трохи швидше, ніж мали б, а шелест листя віддавався у вухах, наче сам ліс розмовляв між собою.

— Дріади вже знають, що ми тут. — тихо відповів Адріан, стискаючи кулак. — Готуйся.

Я зібралася було запитати, до чого саме, але не встигла. Повітря перед нами згущувалося, і з кори найближчих дерев почали проявлятися силуети. Вони наче випливали зі стовбурів, матеріалізуючись із дерев’яної плоті. Високі, граціозні, з шкірою, що нагадувала кору, і очима кольору листя.

— Люди… — голос першої дріади звучав мелодійно, але в ньому відчувалася напруга. — Чужинці, що прийшли на нашу землю.

— Ми не вороги, — спокійно промовив Адріан, не роблячи різких рухів. — Нам потрібна допомога.

— Ми вирішуємо, кому допомагати, а кого залишити в корінні лісу. — друга дріада схрестила руки на грудях, її очі звузилися. — Ваша аура порушує баланс.

— Ага, ще скажіть, що я витоптала вам мох і наступила на улюблений корінь. — пробурмотіла, але в наступну мить дріада вже опинилася прямо переді мною. Її долоня лягла мені на шию, не стискаючи, але загрозливо близько.

— Не лякайте її. — пролунав голос Адріана, і перш ніж я зрозуміла, що відбувається, він притягнув мене до себе, відсовуючи від дріади. — Ми прийшли не сваритися.

— Отже, прийшли з проханням. Люди завжди просять, а потім вирубують ліси, — тихо, але зловісно мовила старша. — Чому ми маємо вам вірити?

Я судомно ковтнула. Атмосфера загострювалася, і мені зовсім не подобалося, що Адріан так різко притиснув мене до себе. Його тепло відчувалося крізь одяг, а дихання гаряче торкалося моєї маківки.

— Тому що, якщо ми проігноруємо проблему, постраждає не лише наш світ, а й ваш ліс. — його голос був рівним, але пальці на моїй талії ледь помітно напружилися.

— Проблему? — дріада трохи нахилила голову. — Яку проблему?

Перш ніж Адріан встиг відповісти, повітря навколо здригнулося. Тіні стали густішими, дерева заскрипіли, а в центрі галявини, наче луснув чорний міхур, виплеснулася назовні постать у темному.

— Ох, які пристрасті, — насмішкувато протягнув глибокий, бархатистий голос. — Драма, лісові духи, слізливі прохання… А я-то думав, що це буде весело.