Глава 10

— А-а-а! — кричу, наче намагаючись оглушити свого вимушеного сусіда. — Це, це, це...!

— Та не кричи ти! — гарчить чоловік, а я звісилася з краю ступи, намагаючись розглянути людей, що летять у небі. Вони виглядали маленькими, у різних костюмах звірів. А попереду летів хлопець у зеленому одязі з трикутним капелюхом із червоним пером. — Пітер Пен, так. Куди?!

Я мало не вивалилася зі ступи, яка несла нас над водою, проте чоловік встиг перехопити мене за талію й притиснути до себе. У цей момент я забула про казкових персонажів і зосередилася лише на відчуттях. Теплі руки притискали до твердих грудей, а після декількох ударів сердця розгорнули до себе й наші погляди зустрілися. Він дивився з занепокоєнням і злістю, а я якось стиснулася від цих емоцій, адже ми знайомі всього нічого, але знаходимося дуже близько. Усвідомивши це хотіла було усунутись, проте ми стрибнули в черговий портал. Чоловік притиснув мою голову до своїх грудей, коли я знову відчула холод. Так незвичайно, ніби тебе огортає завірюха, коли ти одягнений у просту футболку. Куртки ми з Адріаном зняли, через те, що стрибали різними часовими просторами, казками через портали. Часто потрапляючи в теплий клімат. Тому верхній одяг уже давно лежав на дні ступи.

— Ти зовсім ненормальна? Не наплавалася? — почав вичитувати мене англієць, коли холод відступив. Це означало, що нас викинуло з переходу.

— Ні, мені просто було ціка… — відірвалася від його грудей, але не змогла вирватися з міцних обіймів. Підняла погляд і застигла від того, наскільки близько були наші обличчя. Здавалося ще трохи та наші губи зустрінуться. Ми збентежилися одночасно, через що відвели погляд один від одного й мене нарешті випустили з хватки.

— Більше не роби так, не хочу ще часовими просторами стрибати, шукати тебе. Якби впала, кивала б п'ятами на пару з Крюком від Тік-така. — я задумалася, але не згадавши нікого такого все ж таки поцікавилася:

— Тік-така?

— На капітана Крюка полює крокодил, який колись посмакував його рукою. Однак колись він проковтнув будильник, через що його очі сіпаються в такт тікання. Тому пірати й прозвали його Тік-таком. — пояснив Адріан. А я й сама згадала, що Крюк дуже боявся крокодила, який завжди хотів його з'їсти. Мене завжди веселило, те що негативний персонаж стає жертвою й комічно поводиться. А з роками, навпаки, стає шкода цього пірата, стільки зусиль, стільки спроб, а сенс його життя ніколи не буде задоволений.

— Якщо тут усі казкові, то хто ти такий? Чому я сюди потрапила? Це не сон, це я вже зрозуміла. Тоді як? Що це за місце та що за контракт? Чим захворів рік?

— Ти тут абсолютно випадково. — виокремив брюнет найбезпечніше зі стосів запитань. — Не знаю, чому ти побачила Кита, але він казковий персонаж котр…

— Кита? — здивувалася та відразу згадала. — Сірий теж так називав Кота Вченого. Чому кит, а чи не кіт?