Глава 4

Так, часом надзвичайно сумно усвідомлювати, що залишаєшся на свята наодинці з самім собою. Що ти вже не дитина і не буде того вічінього застілля, віри в диво та запаху мандарин, не буде подарунків на Новий рік та сюрпризів. Як би Даяна не намагалася, я все одно залишилася сама напередодні свята. Так, її брат погодився дати мені притулок й навіть показав і розповів все за допомогою гугл перекладача. Однак він також повідомив, що працюватиме в Новий рік і не зможе провести час зі мною. Я не засмутилася через його відмову, ні, швидше мені стало якось моторошно самотньо, та настільки, що навіть стіни почали давити.

І ось я, за кілька годин до головного свята року гуляю по притрушеному снігом парку і слухаю, як з більш наповненної вулиці долинає музика. Там знову щось англійською, що я на своє розчарування розібрати не можу. Відволікаюся на знову почавший падати сніг і фиркаю коли сніжинка вирішила впасти мені на ніс. Рудий кіт, що пробіг повз, крутився, схоже погоджуючись з тим, що сніг не вчасно.

— От би наступний рік не був би таким поганим як цей. — з мого рота виривається пара і я зітхаю. — Так, правду кажуть, як Новий Рік зустрінеш – так його й проведеш. А я збиралася зустрічати його на вулиці.

Мені не хотілося бути однією в незнайомому будинку, краще вже зустріти наступний рік в одному з парків Англії, ніж у своїй кімнаті. Тут хоч би люди є і може феєрверки запустять. Хто б міг подумати, що скучатимеш за цією красою та радісними криками навіть після кількох років війни та гучних звуків.

Вирішивши зігрітися і купити каву в якомусь ресторані, який працює у свято, я рушила у бік мосту, що височився над немаленькою водоймою. Все той же рудий котик побіг уперед мене і замість безпечного шляху вибрав шлях по воді, покритій кригою.

— Стоп! — кричу бажаючи зупинити, злякати тварину, щоб вона змінила напрямок. Жодної реакції не було. Смикнулася побачивши, що лід під ним тріщить. — Ні! — скрикнула, спостерігаючи, як він провалюється.

У незрозумілому пориві я зриваюся на біг наближаючись до берега. Падаю і повзу, хочеться витягнути бідного котика, врятувати від смерті. Десь на під дорозі крига починає тріщати й підміною. Не можу зрозуміти, чому мене це не лякає, я просто поповзла далі, молячись, щоб рудик був ще на поверхні. Холод накривав мене все сильніше, а коли залишалося всього кілька років я зовсім затряслася і застукала зубами як той чихуахуа. Шарила руками, розкидаючи сніг з криги.

— Повертайся, дурепа! Потонеш! — прокричав хтось ззаду, мабуть, він побачив, як я повзла. Знайомий якийсь голос і говорив моєю мовою.

Але обміркувати це я так і не встигла, крига піді мною тріснула і я провалилася хапаючись руками за краї вирви. Перестала що-небудь розуміти, руки зісковзнули й мене почало крутити й нести течією.

— Боги, будь ласка, якщо ви є, спасіть мене! — благаю у розпачі не знаючи, що можна зробити в такій ситуації.

Холод почав пробирати в кілька разів сильніше, мене крутило на всі боки. Я почала бачити біле світло і відчувати тиск у грудях, від чого заплющила очі якомога сильніше.

— Ні, тільки не смерть! — була моя остання думка.

_______________________________

Візуалізація Кота Вченого: