Глава 2

— Який ще брат? У сенсі з ним жити? — мене бере збентеження.

— Мій, рідний, і тобі доведеться поки пожити з ним. Бачиш, я поїхала у відрядження і відправила тобі адресу свого брата, щоб ти в нього пожила. — трохи винувато щебече вона, а до мене із запізненням доходить сама суть. Я вдерлася в чужий будинок!

— Стривай, а у свій дім ти мене побоялася впустити? — випалюю і трясу головою, ловлю поглядом уважно пильнуючого чоловіка і намагаюся зрозуміти, що і як мені сказати, щоб виправдатися. З вигляду англійця видно – він на мене зовсім не чекав.

— Ні, — зовсім тушкуються на лінії. — я подумала, що краще ти не залишатимешся сама на свята, а побудеш з моїм братом. Він має великий будинок і Новий рік він зазвичай один зустрічає. Та й дублікатів ключів від мого дому немає, ключі в мене, а дублікати в самому будинку замкнені. Вибач, я думала, що швидко обернуся з відрядженням і встигну до того часу, як тобі схвалять візу. Але так вийшло, що мене ще не буде два тижні.

— А сказати про це не можна було? — дивуюся, бо такий конфуз не вкладається в голові. Швидко миготять думки, на кшталт «Куди йти?», «Як поясниться з готелем і домовиться зняти номер?», «Який готель? Незабаром Новий рік, все напевно забито начисто!».

— Можна було, але я подумала, що ти передумаєш їхати до Англії. Я ж тебе на візу понад рік вмовляла, а ти погодилася тільки коли домівку втратила. — здригаюсь згадуючи найгірші моменти. — От я й подумала, що краще ти приїдеш і поживеш із братом, ніж залишишся далі жити з цією війною.

— Я і так з нею житиму, де б у цей час не перебувала! Тому що це відбувається в моїй країні! У моїй рідній домівці! І поки це не закінчиться, я в цьому житиму, а потім – З цим. — схлипую не в змозі стримати емоцій. Подруга зачепила за живе і розуміючи це вибачається і просить передати слухавку чоловікові, що я в принципі з побоюванням і роблю. — Даяна. — додаю, щоб він таки взяв телефон.

Поки англієць відходить і трохи нервово розмовляє, я назад падаю на диван і згадую всі ці жахливі роки й заплющую очі. Подумати тільки, подруга на роботі, а я тут чоловікові на голову впала. Ні, вона не права, якби я дізналася про те, що відрядження затягується, то не залишилося б в Україні. Я б приїхала до Англії й залишилася б у готелі, та провела б свята одна, однак і вдома було б так само. Але мені страшенно хотілося поїхати, щоб не відчувати ту приреченість, то розчарування, біль і втрату від втрати всього нажитого. Хотілося втекти від загибелі близьких та знайомих, щоб хоч не надовго заглушити цей неймовірний біль. Тому я й хотіла приїхати до Англії, щоб розпочати нове життя без болю, але з пам'яттю про втрачене.

Візуалізація Варвари: