Розділ 4

Дезар

Ця крамничка чимось йому приглянулася. Може, тим, що звідти линув дуже чистий звук сопілки, а може, вивіскою, яка так гарно була прикрашена, що він аж задивився. Мало не впав, перечепившись об поріг. Чортихнувсь і все-таки вирішив увійти. Наче не зачинена ще, хоча вже темніло і майже всі магазини позачинялися. У двох попередніх артефактних магазинах глухарів не продавали. 

Дезар прочинив двері й увійшов досередини. Дівчина-продавчиня стояла за прилавком до нього майже спиною і грала на сопілці. Гарно грала. Він бачив, як тонкі пальчики вправно літали над інструментом, а мелодія була сумна і дуже чиста. Такої чистої, ніжної, повної емоцій мелодії Дезар не чув давно. Лише коли вчився в Академії і вчитель демонстрував їм справді віртуозне поєднання нот. Але у вчителя й сопілка була виконана справжнім майстром далекіх віків, славетним Романоцці. 

Чоловік зупинився на порозі й вирішив дослухати мелодію до кінця. Вона заворожувала. Сам же ще й мимохіть розглядав артефактні речі, які пропонувалися в крамничці. З радістю помітив кілька глухарів на полиці. Були тут і різноманітні сопілки, й іграшкові пищалки, і дримби*,  і свищики**, і зозульки***, і все, чого тільки бажала душа, яка хотіла знайти собі будь-який музичний артефакт. 

На Дезара витріщилися маленькими і великими очицями пташечки-свищики, повітряні та водяні, вони займали аж дві полички і вироблені були так майстерно, що, здавалося, ось-ось злетять. 

Але звук сопілки в руках дівчини! Він захоплював. 

Чоловік ступив крок уперед, і двері за його спиною зачинилися, видавши гучне й скрипуче "крек!".  

Продавчиня різко обернулася. На Дезара сяйнуло блакиттю очей. Він мало не скрикнув від захоплення, такою вродливою була та дівчина. 

- Як ви увійшли? – спитала вона спочатку розгублено, ще не отямилася від музики в своїх руках, а потім вже й продовжила незадоволено й грізно. – Нашу крамничку вже зачинено.  

- Та наче було відчинено, - насупився чоловік. Не звик, що з ним так розмовляють. – Я б не зміг увійти, якби там було зачинено на ключ або клямку. 

- Ну, раз ви вже тут, то чого бажаєте? - дівчина відклала сопілку.

- Я бачу, у вас є глухарі, - вказав Дезар на полицю. – Який діапазон магічних звуків вони прикривають? 

- Всі, - відповіла дівчина і вийшла із-за прилавку, пішла до дверей повз Дезара.

Замінила напис "відчинено" на "зачинено" і знову повернулася до прилавку.

Увесь цей час Дезар мовчав. Бо просто не міг оговтатися від того, що почув. Глухарі, котрі покривають і приховують всі діапазони, в королівстві були рідкісними, виготовлялися справжніми майстрами і коштували шалені гроші. Спочатку він був вражений, а потім на повірив, хитнув головою недовірливо й роздратовано. Напевно, брешуть тут бідним покупцям, а ті й купують із упевненістю, що всі діапазони закриті. А там, напевно, як у стандартних артефактах: одна-дві октави. 

- А яка тривалість дії ваших глухарів? – вкрадливо спитав він, вже готуючись піджартувати над дівчиною. 

- Поки не закінчиться магічне накопичення, - знизала дівчина плечима. – Ми поповнюємо магією свої артефакти в пана Громма, звукомага, що мешкає через вулицю від нашої крамнички. Там завжди є магічна енергія для артефактів, якщо це потрібно. Ви можете знову поповнити свого глухаря і користуватися ним надалі.  

Дезар мало не поперхнувся словами, якими хотів кинути якийсь жарт дівчині. Вона так явно його обманювала, що він аж обурився. Не може такого бути! Глухарі не можуть працювати постійно, отримуючи періодично поповнення магії, вони одноразові! І він спитав лише про те, наскільки вистачить того глухаря, а вона, ця дивна продавчиня, стверджує, що він працюватиме постійно! Невже так обманюють довірливих покупців? Не хотілося вірити, що ця красуня таким чином наживається на покупцях. Хоча, можливо, і не знає про ці нюанси, а власник крамнички, напевно, і не розповідає їй про такі речі. Це трохи заспокоїло чоловіка. Але він все одно вирішив перевірити. 

- Покажіть мені, будь ласка, одного глухаря. Я б купив, - запевнив він. – Скільки коштує? 

Дівчина тицьнула йому одну з бляшок, простеньку, у вигляді майстерно розмальованої бабки, через тільце якої проходила тонка струна. Крила цієї артефактної комахи-дримби тут, як зрозумів Дезар, відігравали роль резонаторів. 

- Дві нотти****, - проговорила вона, раптом зашарівшись, бо так сталося, що вони з Дезаром торкнулися одне одного долонями. Відсмикнула руку й додала. – Я можу знизити ціну, якщо для вас це дорого, - вона окинула поглядом недорогий костюм Дезара, адже маскувався він під Клауса, а той любив у всьому простоту і зручність, а не красу й пишність. – Для вас - півтори нотти. 

Ох, півтори ноти за справжній і майже вічний глухар? Адже отримавши артефакт в руки, Дезар відчув, що цей предмет має зовсім іншу побудову, аніж ті, якими він коли-небудь користувався! Такі речі коштували сотні, якщо не тисячі нотт! Звідки таке багатство в цій бідній крамничці? 

- Можна, я спробую? – спитав він у дівчини.  

- Так звичайно, тільки обережно. Артефакт ще не налаштовано на вас, може бути дискомфорт.  

Дезар злегка торкнувся струни на бабці, і вона завібрувала, поширюючи невидимі й нечутні хвилі, які глушили магію біля нього. Відчув, що тіло огорнув неначе кокон, який закрив його тіло й магію від усього світу.