Розділ 3

Арла
Арла збиралася на бал довго й ретельно. Взяла на прокат шикарну сукню, а я допомагала години зо дві укладати їй волосся в елегантну зачіску, робила макіяж. Подруга продумала все до найменших дрібниць. Навіть екіпаж, котрий мав підвести її до будинку мерії, де відбувалася сьогоднішня урочиста вечірка на честь приїзду графа Дезара Солоніана, був багатий і дивовижно гарний: на вечір його прислав для Арли її колишній коханець, що служив головним конюхом у каретнях місцевого багатія пана Борка.

Як не дивно, дівчина залишалася завжди у дружніх стосунках з колишніми чоловіками, з якими зустрічалася чи то одну ніч, чи то кілька тижнів (на більше її не вистачало, бо хотілося чогось нового, кращого!). От і авантюра з полюванням на графа Дезара, я думаю, їй приносила чисту насолоду і мисливський азарт, які були у неї в крові. 

- Він не зможе опиратися такій красуні! – видихнула дівчина, стоячи перед дзеркалом і милуючись собою. Була й справді схожа на принцесу. Поряд стояла я, точна копія Арли, але в простому вбранні звичайної містянки. Наче й однакові, але як небо й земля, як чорне і біле. – Як думаєш, якщо я залишуся ночувати в готелі до ранку, це буде нормально? Чи варто опісля всього покинути номер графа? 

- Арло, ти така впевнена, що граф запросить тебе до себе в номер? - засумнівалась я. 

- Звичайно! – посміхнулася дівчина. – Жодних сумніві. У нас буде шалена ніч! Може, ми й не заснемо ні на хвилинку! Ну, от поглянь на мене! Хіба може так звана красуня Мойстри, дочка мера Перпеліна суперничати зі мною? Та в неї і ніс задовгий, і сама косоока, і ходити не вміє! Завжди схожа на солдата на плацу, коли крокує на прогулянці повз нашу крамничку! 

Я розсміялася. Звичайно, Арла перебільшувала, але те, що вона зараз була невимовно гарною – чиста правда. 

- Будь обережною і поміркованою, прошу тебе, - нагадала я те, про що просила в дівчини майже кожного дня. 

Крамничку ми зачинили наче на обід, але вже й вечоріло, а ми все так і не відчинилися, бо готували Арлу до балу. Знову не виторгували жодної копійчини. Це не дуже добре.

- Не бійся, я буду сама скромність, - запевнила мене дівчина. Зиркнула на годинник і заспішила. – Все, я побігла. Можеш ще відчинити крамничку: є час. 

Екіпаж чекав її за квартал звідси. Арла передбачливо наказала карету поставити подалі від нашого дому, аби ніхто не знав, що звичайна продавчиня з артефакторної крамнички з околиць Мойстри їде в такому пишному екіпажі. 

- Хай всі думають, що я багата панянка, дочка якогось мануфактурника чи власника прилеглих шахт, - пояснювала вона. – Адже бідну продавчиню точно не пропустять на бал. Хоч і оголосили в місті, що запрошені всі охочі, але за вхід до самої мерії вимагають бальної оплати у благодійних фонд. Ми вже це знаємо, проходили! 

Так, у Мойстрі бали проходили для всіх, і багатих, і бідних, але за вхід на будь-яке святкування мер по-хитрому встановив "невеликий" благодійний внесок. І тільки той, хто міг його оплатити, міг бути гостем на балу. Звичайно, він, може, був невеликим для багатіїв у Мойстрі, але не для звичайних містян.  

Арла взяла велику суму з нашої скриньки на чорний день, щоб оплатити і за прокатну сукню, і за прикраси, а також на бальний внесок.

Я тільки зітхнула – її не зупиниш, якщо щось задумала. Колись у нас була перша й остання, дуже неприємна і навіть жахлива сутичка з приводу грошей. І дівчина вийшла переможницею. Вона буквально мало не вбила мене. І тоді ми відкрито поговорили. Саме тоді я й дізналася її історію.  

Так, ми справді тоді почали мало не битися! Я ніколи не билася до цього, але вона мене вже дістала своїми наказами та зверхністю. Це було десь на другому тижні після нашої втечі з маєтку мага Харро. 

Тоді якраз ми роззнайомилися трохи ближче. Арла та я видавали себе за сестер-близнючок, котрі їхали до тітки зі столиці в провінційне містечко. Ми домовилися, що деякий період просто переїжджатимемо з міста в місто, інколи ночуючи в готелях, поки не стихнуть газети, які буквально на кожному кроці тоді кричали про молоду дівчину, вбивцю, котра прикінчила Його Дзвінкоголосість, королівського радника й мага Харро, перерізавши йому горло...

Гроші в нас були, оскільки якраз перед цим Арла продала в якійсь сумнівній конторі на околиці чергового містечка одну із золотих запонок мага Харро. Я вже тоді помітила, що люди стороняться її, і якогось зла, підступу чи обману навіть не намагаються при ній скоїти, бо очі дівчини діяли гіпнотично. А коли вона починала ще при розмові мугикати якусь пісню своїм фальшивим і неприємним голосом, – всі навколо намагалися якнайшвидше закінчити з нею розмову і піти геть, подалі від тих звуків, що видавала дівчина.

Вже тоді я задумувалась над тим, що ми протилежності, які притягнула богиня Октава, щоб ми допомогли одна одній. Бо не лише я мала великі проблеми, але й Арла. Ні, навіть не протилежностями ми були, а голосами різних октав, де я знаходилася у найвищій із можливих, а дівчина в найнижчій, яку й басами вже не назвеш. Вона мала голос, що звучав фальшиво, але діяв магічно на рівні, не чутному звичайному людському вуху. Мій же голос був таким сильним і високим, що також міг переходити у діапазон нечутності, але у зовсім протилежному напрямі. 

Так-от. Про гроші. Вона всі гроші тоді спустила в ігровому домі і нам не було що їсти і купити білет на диліжанс. Я почала сваритися, вона огризатися. Ми почали виказувати все, що думаємо одна про одну, ображати, погані слова лилися з нас рікою, а потім ми ще й почали штовхатися. Я замахнулася рукою на дівчину, і тоді Арла витягнула із-за халяви чобота ніж і направила на мене...