Розділ 2

Арла
Арла прийшла вже під ранок. У волоссі мала купу соломи, але погляд аж сяяв: отримала, що хотіла. Тепер на кілька днів її хіть заспокоїться і вона зможе направити свою енергію на якусь іншу справу, наприклад, на підвищення продажів наших артефактів, магічних звукових іграшок та сопілок.

Купували їх охоче, але тоді, коли Арла стояла за прилавком і підморгувала чоловікам або сипала компліменти жінкам: тобто, була в гарному настрої. Це відбувалося вкрай рідко. Але після палких ночей з чоловіками, як правило, вона виходила на роботу й працювала кілька днів поспіль, аж поки знову їй не ставало нудно і вона не шукала нову жертву для своїх дивних розваг...

- Цей Норман мені не сподобався, - буркнула вона, влягаючись на своє ліжко і побачивши, що я вже не сплю. – Наче все при ньому, але якийсь прісний. Фу-у-у! Не поцілунки, а трава! Наче вівса пожувала. Увесь час боявся, що нагряне дружина. Сіпався, як дурбелик. Треба знайти собі якогось холостяка, неодруженого. А то ці підкаблучники мене дратують! О-о-о, Аеліро, я ще не казала тобі? Я навіть маю вже на приміті декого!  - вона мрійливо зітхнула, а очі дівчини засяяли в темноті антрацитовими вуглинами. – До міста прибув якийсь молодий граф зі слугою. Всі сполошилися, мер готує бал! От його я й обкручу! Зупинився в готелі старої Хаврині. А ми ж там жили, поки не винайняли цей будиночок, пам'ятаєш? Я з нею нормально спілкувалася, ми любили разом перемивати кісточки постояльцям. Стара карга ще та відьма! Куди мені до неї! - дівчина засміялася. - Завтра попрошу в неї, щоб тебе взяли в готель покоївкою. Чи прибиральницею. Як ти до цього ставишся? Якщо в мене не вийде обкрутити чоловіка поза готелем, то тоді будемо діяти через тебе як покоївку! Ну, що скажеш?

- Навіть не знаю, - зітхнула я, розуміючи, що не зможу опиратися проханню подруги, яке звучало, як наказ, хоч у кінці Арла наче отямилася і поцікавилася й моєю думкою про все це. Навіть якщо відмовлюся, то вона все одно мене переконає. Та й додаткові гроші нам не завадять. Треба незабаром заплатити за оренду будиночка. В принципі, сопілок та іграшок я наробила вже достатньо, щоб заповнити всі полиці нашої крамнички. Хіба що артефактів ще б не завадило.

- Він, той граф, приїхав надовго? – спитала я.

- Невідомо, тому й треба поспішати! - азартно вигукнула Арла. - Я не збираюся втрачати шанс спробувати нового чоловіка, хоч він і проїздом! 

- А може він має вже дружину? – спитала я, розуміючи, що такі дрібниці Арлу ніколи не зупиняли. 

- Хто? – перепитала дівчина, позіхаючи і вмощуючись на ліжку зручніше. 

- Може, той слуга, якого ти хочеш спокусити, вже має дружину і вірний їй, - пояснила я  

- Дурненька! Я хочу спокусити не слугу, а графа! - ошелешила мене подруга.

- Арло, ні-і-і! – аж підскочила я на ліжку. – Знову?! А якщо граф і справді одружений? Або ще якісь невідомі моменти ми не знаємо? Адже ми минулого разу вирішили, що вище купців, службовців, продавців і управителів маєтків ти чоловіків не чіпаєш! А звукомагів тим більше! Адже якщо він граф, має такий високий титул, то ясно, що володіє магією! Арло, твої походеньки вилазять нам боком! Знову втікати й мандрувати світ за очі я не хочу! Будь ласка!

- Не бійся, дурненька! Я зроблю все акуратно, - запевнила мене Арла, вже майже засинаючи. – Я пересплю з ним, ну-у-у, може, кілька разів. Якщо мені сподобається, звичайно. Побачу, який він у ліжку і чи не прісні у вашому королівстві також і графи. А то купці несмачні! Тьфу! Навіщо я знову про нього згадала, того Нормана? Боягуз! А з графом побавлюся, а потім скажу, що терміново маю виїхати з міста. І зачаюся на той час, поки він не виїде геть. Не хвилюйся, може... мені... не сподобається...

Останні слова вона промовила вже засинаючи. А от у мене сон геть зник. Знову халепа! 

Я знала, що Арла, якщо щось задумала, то втілить у життя точно. А отже, доведеться мені завтра йти і влаштовуватися на роботу покоївки в готель старої Хаврині. 

Я лягла й почала згадувати, як уперше побачила Арлу. Як зрозуміла, що моє життя тепер ніколи не буде таким, яким було досі. Але й дякувала богині Октаві за те, що врятувала мені життя. Хай хоч і таким чином, приславши мені мою двійничку Арлу аж із самого Відлуння...

Відлуння

Все наше королівство складається з двох частин: власне нашого королівства, де живемо ми, та Глухого Відлуння. Ця країна насправді існує, але її ніхто не бачив, ніхто там ніколи не бував, а Переходи до неї запечатані надміцними і непроникними магічними звукозаклинаннями. Таких Переходів із нашого королівства до іншого на території Октавії всього три. Один знаходиться, до речі, недалеко він містечка Мойстра, де ми зараз мешкаємо, в Долині Гребінців. Інше - далеко на сході, десь у Співаючих горах. А найбільше і найвідоміше – у центрі столиці, поряд із королівським палацом. Там охорона, звичайно, найсильніша. За останні п'ятсот років прорив звідти відлунників відбувся всього один раз. Та й то, як почався, так одразу й закінчився – наші маги-звуковики їх змели високими магічними трелями на раз-два. 

Дивне те королівство, воно поєднується з нашим хиткою межею отих трьох Переходів. І воно, як вказують маги, знаходиться скрізь навколо нас, але його неначе і зовсім не існує. 

Проте з давніх давен звукомаги помітили, що найсильніші з них можуть проникати в іншу місцевість, яка є точною копією нашого королівства, але дещо не такою. Наче двійник нашого королівства існує в іншому просторі. Тобто, наші королівства існують наче на одній і тій самій території, але в різних площинах чи вимірах, є майже точними копіями одне одного. І, в принципі, хай би все це й було собі, якби з Глухого Відлуння в наше королівство не проникали руйнівні стихійні лиха, монстри та інші неприємні речі. Та й королі тих земель постійно були налаштовані агресивно, хотіли захопити Октавію.