Розділ 1

Аеліра
- Мене цікавить ось ця, - вказав маг на дівчину, котра сиділа осторонь всіх, майже в куточку, і нервово бгала в руці кінчик ситцевої блакитної хустинки, накинутої на плечі. 

- Ваша Високоголосість, вона вам зовсім не підійде, повірте. Ця дівчина, вона... е-е-е... ще незаймана, - захвилювався директор цирку. – Візьміть акробатку Марієтту! Ох, і вправна в ліжку, я вам скажу! – зашепотів Родерік Карпеско, котрий не хотів втрачати дівчину.

Адже весь його цирк, вважай, залежав від її голосу. Але про це шанованому магу не обов’язково було знати. Тому він на ходу гарячково придумував різні пояснення, як переконати Його Високоголосість взяти іншу жінку, а не Аеліру. 

- Я хочу цю! Плювати на незайманість! Та й ти, я думаю, брешеш! Серед циркових блазнючок немає цнотливих! – ледве проговорив маг, його язик заплітався від випитого елю, котрий ще більше розбурхував уяву та вимагав задоволення плотських бажань. 

Та й дівчину він запримітив уже давно. Ще на першій виставі, позавчора, коли просто зайшов з другом у цей балаган пореготати й послухати кривляння блазнів. Її голос чомусь дратував і збуджував його. І за два дні мага Харро знову потягнуло в цирк. 

Він навіть помітив, що поспішає до цирку в передчутті зустрічі з блакитноокою і дзвінкоголосою кралечкою. А в уяві вже поставали сороміцькі картинки. Харро боявся, що цирк вже залишив столицю, адже був мандрівний, а їм видавалися ліцензії й дозволи на вистави у столиці тільки на кілька днів.  

І йому пощастило: цирк був на тій же площі, що й учора, ще не виїхав із міста. А директор цирку не міг відмовити одному із найшановніших магів королівства в такій незначній послузі: позичити на одну ніч артистку зі звукового кордебалету. Їх у нього аж шестеро, і всі, як на підбір, гарненькі. Проте саме та, світленька, з великими блакитними очима, збуджувала уяву найбільше! І голос! Що за голос! Він хоче і його! І забере собі. Опісля. Напевно, коли вона кричатиме від насолоди таким чудовим голосом, то це буде неймовірно! Хай покричить, він послухає, а потім відбере собі ці неймовірні звуки! 

- Дівчина справді цнотлива, ви ж маг, повинні бачити сам, - намагався достукатися до здорового глузду мага Родерік. – Марієтто, ти підеш із високоповажним магом Харро? Він хоче запросити тебе в гості! – зарепетував директор цирку, підморгуючи, і одна з дівчат скочила на ноги, підбігла до мага й почала притулятися до нього пишними грудьми. Зрозуміла натяк директора. Їй не вперше було «гостювати» у незнайомців у різних містах. Це навіть подобалося жінці. Інколи отримувала за це і гроші, і подарунки.  

- Ходімте, вельмишановний Харро, Ваша Високоголосість! Я люблю таких імпозантних мужчин, як ви! - вона аж тремтіла від радості, що сьогодні проведе ніч із самим королівським магом. Адже Харро знали всі в королівстві, він був при дворі правою рукою короля.
- Н-н-ні! – промовив маг, у п’яній ейфорії відштовхнувши Марієтту. – Зі мною піде ця! Як тебе звати? 

Він підійшов до дівчини на краю лавки й підняв її підборіддя. Та відводила погляд, сиділа, зціпивши зуби. Мовчала. Була напружена, як струна. 

- Або вона йде зі мною, або весь ваш цирк піде до в’язниці на рік! За неоплачені кредити і борги! – маг хоч і був напідпитку, але добре знав, як притиснути бідного директора до стіни. 

- Але в нас немає кредитів і боргів, ми.., - почав було несміливо директор, але маг перебив його. 

- У всіх є невиплачені й прострочені кредити! А якщо немає, то ми їх пошукаємо! – маг примружив очі й глипнув на директора п’яним поглядом. – Чи ти сумніваєшся, блазню, що Головний радник короля з фінансових питань не зможе знайти твоїх невиплачених і прострочених кредитів? 

- Ні, ні, Ва.. Ваша Висок... Висо.. Високоголосість, - перелякався директор так, що почав заїкатися. 

-  Як звати? – знову повернувся маг до дівчини, починаючи дратуватися. Йому хотілося якнайшвидше погратися з цією кралечкою, а тут якісь блазні чинять перешкоди! 

- Аеліра, Аеліра її звуть! – відповів директор за дівчину, котра побіліла, як стіна, але все одно мовчала, не видавала й звуку. – І вона, звичайно ж, дуже буде рада піти до вас у гості, правда, Аеліро? Ти ж згодна? 

Мовчанка була відповіддю. 

- Аеліра! Гарно, - схвально кивнув маг, а потім раптом схопив дівчину за руку, смикнув так сильно, що вона мимоволі опинилася на ногах, і грубо притиснув до себе. 

- Зі мною підеш! Якщо не хочеш, щоб усі твої товариші потрапили завтра ж до в’язниці! Сама підеш! 

А потім він відступив від дівчини на крок, відпустивши її. 

Попрямував на диво рівно, враховуючи кількість випитого, до виходу з цирку. Зупинився на порозі й спитав, хитро мружачись: 

- Ну то що? Шукати кредити й готувати місця у в'язниці для вашого балагану? Чи..? – він глянув на дівчину масним поглядом, зауваживши її великі груди, тонку талію, довгі й гарні ніжки під сукнею, що сягала трохи нижче колін.  

- Аеліро, - благально протягнув директор цирку, дивлячись на дівчину.

Він не міг їй наказати, лише попросити. Але навіть язик не повертався просити про це у тієї, яка була, наче янгол, у їхній трупі, яку всі любили (ну, окрім деяких заздрісниць), яка взагалі з’явилася серед них випадково і за дивних обставин.