3 гл. Без права на поверненя

Ранок у палаці завжди починався занадто тихо. Без криків торговців за вікном, без шуму вузьких вулиць і запаху дощу на камені. Тут усе було надто ідеальним. І Марго ненавиділа це.
Вона стояла біля великого вікна в навчальній залі, схрестивши руки на грудях і невдоволено дивлячись на сад унизу.
На ній знову була незручна сукня.
Волосся знову заплели надто туго.
І навіть дихати в цьому місці було важко.
Двері тихо відчинилися.
Марго навіть не обернулась.
— Якщо мене знову хочуть вчити, як правильно тримати чашку, я вистрибну у вікно, — буркнула вона.
— Це було б проблемою.
Почувши голос Ейдан, Марго все ж обернулась.
Він виглядав так, ніби вже кілька годин не спав — темне волосся трохи розтріпалось, а під очима залягли ледь помітні тіні. Але навіть зараз він тримався рівно й спокійно, як справжній принц.
— Зранку ти ще гірший, ніж увечері, — пробурмотіла Марго.
— А ти ще голосніша.
Вона фиркнула й відвернулась назад до вікна.
Кілька секунд у кімнаті панувала тиша.
Потім Ейдан заговорив уже серйозніше.
— Марго… ти тут лише два тижні.
Вона закотила очі.
— Знову починається.
— І за ці два тижні ти досі не навчилась нормально вклонятися, сперечаєшся з викладачами й лякаєш слуг своїм характером.
— Вони перші починають.
Він повільно підійшов ближче.
— Ти не розумієш, наскільки мало в тебе часу.
Марго насупилась.
— Про що ти?
Його погляд на мить став важчим.
— У тебе лише три місяці.
— До чого?..
Принц кілька секунд мовчав.
Ніби думав, чи варто говорити це прямо.
А потім усе ж сказав:
— Через три місяці тебе видадуть заміж за принца північного королівства.
Марго застигла.
Світ ніби на секунду стих.
— …Що?
Вона нервово засміялась, не вірячи почутому.
— Ні. Ні, це не смішно.
Ейдан не усміхався.
І від цього по її спині пробіг холод.
— Це політичний союз, — спокійно пояснив він. — Два королівства занадто довго ворогують. Цей шлюб має покласти край конфлікту.
— Та мені байдуже! — різко вигукнула Марго. — Я не збираюсь виходити заміж за людину, якої навіть не знаю!
— У королівських родинах рідко питають, чого ти хочеш.
— Але я не принцеса!
— Тепер принцеса.
Марго різко відійшла вбік, нервово проводячи рукою по волоссю.
— Це якась помилка… Ви знайдете іншу дівчину.
— Ні.
— Чому “ні”?!
Він дивився прямо на неї.
Спокійно.
Але від цього спокою ставало лише страшніше.
— Бо тепер надто багато людей знають про тебе.
Марго опустила очі.
— Я не хочу тут залишатись…
Її голос прозвучав тихіше.
Майже зламано.
— Я хочу повернутись назад.
На мить Ейдан відвів погляд убік.
Наче йому самому не подобалась ця розмова.
— Назад уже не вийде.
— Чому?..
Він повільно видихнув.
— Тому що завтра в тебе аудієнція з королем.
Марго різко підняла голову.
— Завтра?!
— Так.
— Ні… ні, я не готова до такого!
— Саме тому тобі потрібно вчитись.
Вона нервово похитала головою.
— Я не знаю, як говорити з королем. Я не знаю цих правил. Я все життя жила на вулиці!
— І саме тому тебе навчають.
— Я не впораюсь…
Ейдан кілька секунд мовчки дивився на неї.
А потім тихіше промовив:
— Впораєшся.
Марго гірко усміхнулась.
— Ти так кажеш, ніби це легко.
— Ні, — спокійно відповів він. — Я так кажу, бо в тебе немає іншого вибору.
Тиша між ними стала важкою.
Десь далеко за вікном співали ранкові птахи, але тут, у цій кімнаті, повітря ніби стало надто густим.
Марго повільно опустилась у крісло, прикривши очі рукою.
— Я ненавиджу цей палац…
Він ледь помітно усміхнувся.
— Повір, це взаємно.
І вперше за весь ранок Марго тихо фиркнула від сміху.
День тягнувся нескінченно довго.
Марго вже здавалося, що в палаці люди вигадали окремий вид катувань — навчання для принцес.
Спочатку пані Елеонора майже годину вчила її правильно вклонятися королю. Потім були уроки мови, історії та правила поведінки за столом, де Марго вкотре переплутала столові прибори й ледь не довела наставницю до серцевого нападу.
До вечора голова гуділа від усіх цих “Ваша Величносте”, “дозвольте подякувати” й “принцеса не повинна сидіти, поклавши лікті на стіл”.
Єдине, чого Марго хотіла зараз — впасти на ліжко й більше ніколи не вставати.
Але замість цього вона знову стояла посеред бальної зали.
Свічки м’яко освітлювали приміщення, музиканти тихо грали знайому мелодію, а Ейдан, як завжди спокійний, стояв навпроти неї.
— Якщо це ще один урок, я офіційно здаюсь, — пробурмотіла Марго.
— Пізно здаватись, — відповів він, простягаючи їй руку. — Завтра аудієнція.
Марго важко застогнала, але все ж поклала долоню в його руку.
Музика знову почала лунати залом.
Крок.
Назад.
Поворот.
Цього разу її рухи були впевненішими.
Вона більше не дивилась постійно собі під ноги й майже не збивалась із ритму.
Ейдае уважно спостерігав за нею кілька секунд, а тоді тихо промовив:
— Але цього разу… ти танцюєш набагато краще, — тихо промовив він.
Марго недовірливо примружилась.
— Це зараз була похвала?
— Не звикай, — куточки його губ ледь смикнулися в усмішці. — Але ти справді змінилась.
Вони продовжували повільно рухатись у ритмі музики.
— Спочатку ти дивилась на викладачів так, ніби хотіла втекти через вікно.
— Бо я й хотіла.
Принц тихо засміявся.
— А тепер хоча б не намагаєшся втекти після кожного заняття.
— Це тому, що мене потім знаходять.
— І все ж… — він трохи уважніше подивився на неї. — Ти швидко вчишся.
Марго на мить розгубилась.
Вона не звикла до похвали.
Особливо від нього.
— Ну… мабуть, я просто не хочу осоромитись перед усім королівством.
— Пізно, — спокійно мовив Ейдан. — Після того випадку з виделками тебе вже запам’ятали.
— Я не знала, що їх там аж чотири!
— Шість.
— Що?!
Він ледь стримав сміх, а Марго лише тяжко видихнула.
— Я ніколи до цього не звикну…
— Звикнеш.
Його голос раптом став м’якшим.
— Ти сильніша, ніж думаєш.
Марго хотіла щось відповісти, але в цей момент позаду почувся звук кроків.
До них швидко підійшов слуга й низько вклонився.
— Ваша Високосте, король бажає негайно вас бачити.
Принц одразу став серйознішим.
— Зараз?
— Так, Ваша Високосте.
Амір коротко кивнув, а потім перевів погляд на Марго.
— Схоже, на сьогодні урок танців завершено.
— Нарешті, — полегшено видихнула вона.
— Не радій завчасно.
Марго одразу насторожилась.
— Що це значить?..
Ейдан зробив крок убік, пропускаючи до неї жінку середніх років у строгому темно-синьому вбранні.
Пані Елеонора.
Головна наставниця принцес при дворі.
Марго одразу зрозуміла — це поганий знак.
— Поки мене не буде, — спокійно промовив він, — пані Елеонора продовжить твої заняття.
— Які ще заняття?.. — приречено прошепотіла Марго.
Наставниця суворо поправила рукавички.
— Етикет, історія королівств, правила поведінки за столом, політичні союзи, основи дипломатії та правильна мова.
Марго зблідла.
— Це все… за один вечір?..
— І ще каліграфія, — додала Елеонора.
— Вона жартує?.. — тихо запитала Марго в нього.
— Ні, — абсолютно спокійно відповів він.
Марго мало не застогнала.
Ейдан ледь нахилився до неї ближче.
— І постарайся цього разу не сперечатися з викладачами.
— Це вони починають першими.
— Марго.
— Добре, добре…
Він ще мить дивився на неї, ніби хотів щось сказати, але зрештою лише ледь усміхнувся.
— Побачимось пізніше, принцесо.
Після цього він розвернувся й пішов за слугою, а Марго залишилась стояти поруч із пані Елеонорою, яка вже тримала в руках товсту книгу.
— Отже, почнемо з найпростішого, — мовила наставниця.
Марго з надією підняла очі.
— Правильне використання двадцяти трьох видів столових приборів.
Марго мовчки подивилась у бік дверей, за якими щойно зник Ейдан
Вперше в житті їй захотілося повернутись до вуличних крадіжок.
Двері кімнати тихо зачинилися за Марго, і вона нарешті залишилася сама.
Тиша.
Після цілого дня голосів, музики, правил і нескінченних уроків ця тиша здавалася майже незвичною.
Марго повільно підійшла до вікна й важко опустилась на край ліжка. Ноги боліли після танців, голова гуділа від усього, що їй довелося запам’ятовувати, а корсет стискав груди так сильно, ніби не давав нормально дихати.
Вона нервово потягнула стрічки й нарешті послабила їх.
— Я колись помру через ці сукні… — тихо пробурмотіла Марго.
За вікном уже давно стемніло.
Палац уночі виглядав зовсім інакше — тихий, величезний і якийсь чужий. Лише світло смолоскипів у коридорах ледь мерехтіло в темряві.
Марго повільно лягла на ліжко й втупилась поглядом у стелю.
Завтра.
Аудієнція з королем.
Від самої думки про це в животі все стискалося.
Що, якщо вона скаже щось не те?
Що, якщо король зрозуміє, що вона зовсім не схожа на принцесу?
А раптом він уже знає, що вона лише дівчина з вулиці?
Марго перевернулась на бік і сильніше натягнула ковдру.
Перед очима раптом промайнув Слава.
Макар.
Старий будинок на пагорбі.
І вона сама — босонога, брудна, але вільна.
Тепер усе це здавалося страшенно далеким.
— Назад уже не повернешся… — тихо прошепотіла вона сама собі.
Її повіки ставали важчими.
Думки поступово плутались між собою, а тиша кімнати заколисувала.
І зрештою Марго заснула.