14

Раптова поява юної дівчини стала великою несподіванкою для всіх присутніх. Найбільше здається була спантеличена гарпія. Здивовано вирячившись на новоприбулу, крилате чудовисько злісно просичало:

– Ти чого сюди припхалася? Тут не твоя земля і ти тут чужинка. Забирайся звідси геть, поки у мене не ввірвався терпець.

– А хіба для вітру існують якісь кордони? – веселим голоском питанням на питання відповіла акробатка скидаючи каптура з голови. – Всі ми діти цього світу й не тобі леді Імельдо вказувати де мені можна гуляти, а де ні.

– Ти кидаєш мені виклик, приблудо? – грізно набичилась гарпія.

– Ні, але й уникати битви не буду.

– Тоді начувайся…

Леді Імельда кинулась в атаку без попереджень, віроломно і стрімко, однак синьйорина Іоланта буда до цього готова. Зі спритністю лісової вивірки вона ухилилася від гострих пазурів гарпії і одним помахом руки відкинула нападницю на добрих півсотні кроків від себе. Важко беркицнувшись об землю потвора вмить зірвалася на ноги й широко розправивши крила злетіла догори. Слідом за нею в небо стрілою шугонула й циркова гімнастка.

І ось вже в повітрі розгорілася справжня битва. Знизу масивна гарпія нагадувала хижу шуліку, а тендітна акробатка – миролюбну куріпку. Тільки маленька пташка виявилася зовсім не такою беззахисною перед грізним агресором, як це видавалося на перший погляд. В неймовірній каруселі, яка закрутилася над нашими головами, було видно двох рівноцінних бійців, що не поступалися один одному своєю силою та майстерністю. Ось на землю опустився жмут пір’я вирваного з крила леді Імельди, і майже відразу вітер підхопив смужку тканини від плаща синьйорини Іоланти.

– Матері твоїй ковінька! – не стримавшись, вилаявся Алонсо, коли гарпії вдалося нанести влучний удар куріпці, і та почала сторчголов падати вниз.

– Отче небесний, допоможи їй, – промовив кардинал Фелліні і подальші його молитви потонули в радісному ревінні вовкучалої зграї.

Я ж тільки міцно зціпив зуби й мовчки благав всіх святих, щоб вони допомогли цій відчайдушній дівчині. І схоже наші прохання були почуті на небесах. Вже практично за крок до землі синьйорина Іоланта зуміла зупинити своє падіння й почала повільно підніматися ввись. Гарпія вочевидь передбачила і такий розвиток подій, бо враз стрімко спікірувала на свою супротивницю. У дівчини не було достатньо часу й вочевидь вже не вистачало сил, щоб набрати потрібну висоту і таким чином уникнути пазурів безжального ворога, тож вона вдалася до хитрощів. В останню мить, коли здавалося зіткнення між ними неминуче, акробатка відсахнулася в сторону і крилате чудовисько по інерції врізалося в напіврозвалену церкву.

Земля здригнулася від потужного удару, зверху посипався град каміняччя, по вухах різонув пронизливий зойк болю. Причмелена падінням гарпія хаотично затріпотіла крилами намагаючись здійнятися в повітря, та всі її гарячкові потуги були марними. Синьйорина Іоланта не дала супротивниці і найменшого шансу для злету. Вона знову скористалася своєю магією й нанесла ворогові удар такої могутньої сили, що тіло леді Імельди вдруге вгатилося в стіну храму з ефектом ядра випущеного кулевриною.

Коли пил від зіткнення трохи осів нашим очам відкрилася страхітлива картина. Від церкви залишилися одні руїни, а хижа почвара перетворилася на криваве місиво з пошматованої плоті, поламаних костей й подертого пір’я. Гарпія ще була живою, однак її судомні конвульсії та жалісливе хрипіння переконливо свідчили, що справи у неї кепські. Побачивши яка халепа трапилася з леді Імельдою зграя перевертнів враз втратила свій войовничий запал. І хоча їх було значно більше чим нас, вовки розімкнули коло і почали потихеньку відступати.

Далеко чкурнути їм не вдалося, бо юна акробатка, що продовжувала ширять над нами піднесла в повітря вовкулаків з явними намірами гупнути ним об землю, та кардинал Фелліні не дозволив їй цього зробити.

– Зореславо, не треба! – вигукнув Його Преосвященство благально здійнявши догори руки. – Досить вже на сьогодні цього болю і страждань.

На мій подив дівчина прислухалася до прохання Фелліні. Голомозий перевертень хоч і беркицнувся додолу, однак сталося це без для нього фатальних наслідків. Після чого, поряд нас опустилася й сама юна чарівниця. Плащ у неї перетворився на суцільне лахміття, на обличчі виднілася глибока подряпина, однак щічки рум’янилися від збудження, а очі сяяли хвацькою бадьорістю.

– Яремо, ти і надалі залишився таким же милосердним як і був в молодості, – дівчина мило всміхнулася Його Преосвященству й непривітно зиркнувши в сторону ватаги перевертнів поцікавилася. – Та все ж, що з ними будемо робити? Не відпускати ж їх на волю, щоб вони дальше продовжували свої чорні справи.

– Та ні, відпускати не будемо, але і вбивати теж не годиться, – відповів кардинал Фелліні. – Вони хоч і нелюди, однак теж живі створіння, і якщо Господь дозволяє їм існувати, то хто ми такі щоб перечити волі Всевишнього. Є у мене одна ідея як вирішити цю ситуацію.

– Ваше Преосвященство, шановна синьйора Іоланта, – не витерпів Алонсо. – Може ви нам нарешті поясните, що тут відбувається.

– Не зараз, капітане Алонсо, – суворим тоном зупинив побратима кардинал Фелліні. – На все свій час.

– Трішки згодом я про все вам розкажу та дам відповіді на всі ваші запитання, шляхетні лицарі, – промовила дівчина і подарувала іберійцю таку чарівливу посмішку, що той вмить замовк та зашарівся ніби був недосвідченим хлопчаком-підлітком. Схоже Мігель все ще настільки в захопленні від вродливої синьйорини, що й не усвідомлює – ця магічна красуня скоріш за все ніколи не відповість своєю взаємністю на його залицяння.