10

В таборі нашої терції я затримався ненадовго. Лиш пересвідчився, що всіма пораненими зайнялися військові ескулапи, а здоровим видали вечерю і подвійну порцію вина. Після цього поспішив до будинку у якому квартирувався, де як сподівався, на мене очікує мій вірний побратим. Розбуджене нічним боєм місто гуділо мов той розбурханий вулик. То тут, то там гуртувалися невеличкими компаніями стривожені городяни, на вуличках суттєво побільшало кардинальських патрулів. Мабуть ціла зграя вовкулаків в околицях Естіссаку була нечастим явищем.

Ледь переступивши поріг свої кімнати я був неабияк спантеличений побаченим. На моєму ліжку сиділи і жваво гомоніли між собою Мігель Алонсо й синьйорина Іоланта. Мій прихід змусив їх забути про розмову й посхоплюватися зі своїх місць. Я втомлено опустився на ослона біля дверей й окинувши поглядом своїх гостей поцікавився:

– Хто з вас пояснить мені, що тут зараз відбувається?

– А що тут пояснювати? – щиро здивувався іберієць. – Ти зник на весь день, тому зі синьйориною Іолантою ми пішли вдвох до кардинальського палацу. Там Луї нам сказав що сьогодні нічого не вийде, бо мовляв Його Преосвященство кудись подався з міста. Робити було нічого і ми вирішили трохи прогулятися морським берегом під місяцем і зорями. Почули біля закинутого маяка якусь гучну веремію. Я кинувся туди  щоб розібратися що й до чого. Побачив що наші славні мушкетери деруть зад хвостатим паскудникам. Звісно, я не міг оминути такої можливості щоб допомогти побратимам, трохи розім’ятися самому і розтрощити одну-дві вовчі довбешки. А от що ти там робив в такий час і як опинився в цьому місці, дуже би хотілося дізнатися»

Запитання друга були цілком слушними, та я трохи завагався, чи варто розповідати йому про всі свої пригоди в присутності юної акробатки. Все таки викрадення кардинала гарпією неординарна подія, і патякати про неї на кожному кроці вже точно не варто. Ще не вистачало, щоб у війську Його Преосвященства розпочалася паніка і безлад через зникнення головнокомандувача. А таке цілком може трапитися якщо до звичайних солдатів-найманців дійде слух, що тепер їм нікому буде платити.

Але з іншої боку синьйорина Іоланта не якась стороння людина. За твердженням дівчини, вона небога Фелліні, тож здається не повинна бути зацікавленою в тому щоб нашкодити справі свого близького родича. Навпаки, в інтересах акробатки допомогти нам знайти її дядька, щоб виконати свою обітницю. А те, що ми з Алонсо негайно займимося пошуками та визволенням кардинала я вирішив ще по дорозі сюди, бо відчував свою провину через те, що не зумів його захистити від цієї крилатої почвари.

– Гаразд, я розкажу вам все до найменших подробиць, якщо ви присягнетеся, що все зараз почуте тут залишиться в суворій таємниці.

Мої гості не змовляючись переглянулися між собою і дружно дали клятву мовчати довіку. І якщо Алонсо зробив це з гарячковою цікавістю, то на обличчі лицедійки не з’явилося жодних емоцій. Відкинувши останні крихти сумнівів я розповів цій парі все як було, від самого початку до того кінця коли зустрівся з іберійцем біля маяка. Приховав лиш той епізод в якому була задіяна невідома магія. Після чого в кімнаті запала тривала мовчанка. Мігель та Іоланта вочевидь усвідомлювали те що щойно дізналися від мене, а я вже думав з чого потрібно розпочати наші пошуки.

– І що ми тепер з усім цим будемо робити? – першим подав голос Алонсо.

– Я збираюся негайно вирушити на порятунок кардинала, – відповів, я переконаний в тому, що побратим без вагань приєднається до мене. Однак до розмови несподівано втрутилася циркачка.

– А чому ти вирішив що він ще живий і де збираєшся його шукати? – скептично запитала дівчина.

– Якби гарпія хотіла вбити Його Преосвященство, то зробила б це ще там, на маяку. А раз вирішила так морочити собі голову з ним – значить кардинал їй для чогось потрібен. Фелліні хоч і не виглядає надто огрядним чоловіком, однак важить немало, тому навіть така могутня бестія не могла далеко відлетіти з таким вантажем.

– Логічно, – погодилася з моїми міркуваннями акробатка. – Але все рівно час грає проти нас. Не думаю що гарпія буде довго панькатися з моїм дядечком.

– Проти нас?!? – здивовано вигукнув Мігель. – Чи не хочеш ти сказати, що збираєшся разом з нами вирушити на пошуки кардинала?

– Звісно збираюся, – відповіла синьйорина Іоланта.

– Але ж ти дівчина? – ошелешено мовив іберієць.

– То й що, що я дівчина? – обурено вигукнула циркачка і зухвало додала. – Чи ти думаєш, що моє призвання тільки показувати акробатичні трюки перед глядачами? Так зарубай собі на носі синьйоре Алонсо, я донька безстрашного чумака і в моїх жилах тече його славетна кров. А ще, ніхто з вас двох, не може заборонити мені зайнятися пошуками і порятунком мого дядечка.

Синьйорина Іоланта говорила так рішуче й переконливо, що ні я, ні тим паче Алонсо не насмілився їй заперечувати. Врешті-решт лицедійка мала рацію – якщо вона має достатньо сміливості й мужності вийти на герць зі самою гарпією, то хіба ми маємо право ставати їй на перешкоді. Тим паче, щось мені підказувало, що дівчина точно не буде обузою в нашій майбутній експедиції.

– Гаразд, не будемо сперечатися, – примирливо сказав я і запитав у акробатки. – То з чого ти пропонуєш розпочати пошуки?

– Як тільки настане світанок сходити до маяка і все там ретельно оглянути. Мають же залишитися які сліди залишені зграєю перевертнів. Можливо вони доведуть нас до лігва вовкулаків. А там вже будемо діяти згідно обставин.