9

Площадка на маківці маяка була зовсім крихітною, тому мені довелося буквально втиснутися в парапет, що її обрамляв. Кардинал Фелліні став посередині, єпископ Россіні по праву руку від Його Преосвященства, а брат Варфоломій за крок позаду. Місця залишилося зовсім небагато, тільки для нічного гостя, що мав ось-ось появитися. Судячи з розвитку подій я припустив що прибуде він сюди повітрям. Ніч видалася напрочуд погожою тому я швидко розрізнив на фоні зоряного неба темну фігуру. Спершу вона видалася мені схожою на хмаринку, та вже за мить-другу хмаринка перетворилася на великого кажана, а незабаром біля нас опустилася гарпія.

Раніше мені ніколи не доводилося зустрічатися з цими істотами, та я мав певні уявлення про них, що були почерпнуті з геройських хвастощів моїх побратимів та численних побрехеньок почутих в придорожніх харчевнях від чергового приятеля по чарці. Загалом всі ці описи відповідали дійсності. Я побачив моторошне створіння, яке виявилося лише на голову нижчим за мене. Чудернацьке поєднання перетинчастих крил й пташиних лап зі стрункою жіночою фігурою та круглим, миловидним личком викликали у мене відразу й зацікавлення водночас.

Зашкряботівши кігтями по камінню прибула прудко склала крила, прикривши ними спокусливі округлості своїх повних грудей. На мій подив, замість огидного смороду, який я очікував відчути від нашої гості, мене обвіяв солодкувато-гострий аромат базиліку. На блідому обличчі істоти, як і на всьому тілі, не було помітно і найменшого сліду бруду. Схоже в цій частині розповідей про гарпій їх мабуть просто безсовісно оббріхували.

– Бачу ви вже заждалися на мене, кардинале? – замість привітання промовила літаюча істота виклично-іронічним тоном.

– З ким маю честь розмовляти? – теж оминув офіційну частину розмови Його Преосвященство.

– Леді Імельда, – гордовито представилася прибула й зі ще більшою пихою додала. – Особиста посланниця його превосходительства, князя Іхневмона.

– Радий, що ваш повелитель відгукнувся на мій заклик і погодився на ці перемовини, – не став ходити околяса кардинал Фелліні й відразу перейшов до головного. – Якої він думки, про мої пропозиції? Будуть якісь зауваження з його сторони? Що він доручив вам передати мені.

Гарпія відповіла не відразу. Вона наче про щось розмірковувала чи на щось зважувалася. Обличчя у істоти застигло і в місячному сяєві нагадувало воскову маску. Очі втупилися в Його Преосвященство таким пронизливо-холодним поглядом, що від нього у мене мурашки забігали по спині, рука машинально потягнулася до пістоля, а палець ляг на спусковий його гачок. В дзвінкій, нічній тиші я почув як неподалік важко сопе кардинал Россіні і шкребе намистинами своєї вервиці брат Варфоломій.

Раптом леді Імельда наче прокинулася зі сну. Вона стрепенулася, ступила крок вперед і єхидно мовила:

– Мій повелитель мав в гузні такого нікчемного хробака, як ти кардинале. Він нічого тобі не передавав, бо знати не знає про якісь перемовини. Я тут з власної ініціативи і з єдиним бажанням…

Гарпія різко розправила крила і хижо заклекотіла, як той орел, що кидається з небес на свою жертву. В цю ж мить знизу почулося люте гарчання, крики людей та постріли мушкетів. Відразу нічний спокій розірвала какофонія звуків в якій переплелися вереск літаючої почвари, звіряче завивання і зойки поранених.

– Зрада! – зарепетував єпископ Россіні.

Я вихопив пістоля, навів його на леді Імельду і натиснув на гачок. Пострілу не відбулося. Кляте срібло знову показало свою паскудну вдачу. Куля застрягла в стволі і розірвала його, замість того щоб вразити гарпію. Заліплений яскравим спалахом я геть втратив орієнтацію. Коли ж зір повернувся до мене, то побачив лежачих на площадці безтямних єпископа й монаха. Летюча почвара та кардинал Фелліні безслідно зникнули.

Переконавшись що Россіні і Варфоломій живі, хоч і непритомні, я поспішив вниз, на звуки запеклої битви. Там моєму погляду відкрилася неприглядна картина. Мої славні мушкетери відчайдушно відбивалися від нападу цілої зграї вовкулаків. Звідки тут взялися ці люті хижаки я й гадки не мав, а роздумувати над цим питанням у мене часу не було. Битва складалася не на нашу користь, адже людей здавалося було втричі менше ніж перевертнів. Гуркотіли мушкети, скавучали від болю поранені звірі, викрикував накази капрал Верді.

Я вихопив пістоля і вистрілив у найближчого нападника, молячи Бога щоб не було осічки. На щастя на цей раз зброя не підвела і срібна куля вразила вовкулаку за кілька кроків від мене. Почвара голосно завив падаючи на землю, потім засіпався в конвульсіях і за якусь мить здохнув. Відкинувши розрядженого пістоля взяв до рук шаблю й кинувся в самий вир бою де трійко перевертнів насідали на одного з мушкетерів. Першого встиг зарубати, від пазурів другого зумів ухилитися, а от поки атакував третього…

– Синьйор капітан, бережіться! – десь неподалік загорланив капрал Верді.

Я оглянувся і побачив за крок від себе роззявлені пащі ще двох вовків. Ні відбити їхній напад, ні уникнути гострих ікл потворів у мене вже не було і найменших шансів. Здавалося мій кінець був неминучий. Раптом… Раптом ніби якась невидима рука підняла моїх супротивників догори, а потім бебевхнула їх об землю. Удар був такий сильний, що почувся тріск переламаних кісток. Перевертні сконали на місці, ще до того як я встиг підняти свою шаблю щоб посікти їх на дрібну капусту.

Та розбиратися що це за чудасія зараз діється мені було ніколи. Навколо нас все ще шаленіла битва і я не міг залишатися осторонь неї. Заки вколошкував ще одного хижака, то краєм ока помітив як інший член вовчої зграї злетів мов пір’їна в повітря, а потім важким каменем врізався в стіну маяка. Здається у нас з’явився новий союзник. Невідомий і могутній чаклун, що володів надзвичайно потужною магією, яку тепер задіяв задля допомоги нам.