4

Увійшла служанка, й принесла замовлений гімнасткою хліб та воду. Її поява дала можливість нашій оповідачці зробити невеличку паузу в своїй розповіді, та тільки-но ми залишилися одні як вона продовжила:

– Мало хто тепер знає, що мирським ім’ям кардинала Франциска Фелліні було Ярема Кострубатий і родом він з далекої землі, яка відома тут під назвою Лодомерія. В юному віці хлопчик став сиротою. Хутір в якому народився й жив Ярема був сплюндрований ордою кровожерливих орків. Від їхніх пазурів та ікл загинули майже всі його рідні та близькі. Залишившись практично один хлопець подався в найближчий монастир де став послушником, а згодом і ченцем Ордену Василіан. Звідтам й почалося сходження брата Франциска до вершин кардинальського престолу.

– І як все це стосується твого прохання? – не стримався я бо серце в грудях зрадницьки тьохнуло коли я почув слово Лодомерія. Саме з цього краю був родом мій названий батько, славний козацький осавул Ілько Калинець.

– Але ж ти лицарю і нетерплячий, – зітхнула акробатка і змочила своє горло ковтком води. – Якщо зауважив, то розповідаючи про наліт орків на хутір Яреми я сказала, що були вбиті майже всі його близькі та родичі. Всі окрім одного. Дядько хлопчика, Семен Кострубатий в той час чумакував і був далеко від рідної домівки. Коли ж повернувся з подорожі то виявив лишень обгорілі головешки на місці хутіра та хрести на могилках розтерзаних родичів. Про те, що Яремі вдалося чудом врятуватися чумак, зрозуміло, ні сном, ні духом не відав.

Минали роки. Семен вгамував свою жагу до мандрів, осів на одному місці й обзавівся власною сім’єю. Він був надзвичайно побожним чоловіком і не тільки регулярно відвідував храм Божий, але і радо приймав до себе на постій всіляких подорожніх проповідників. Любив послухати їхні повчальні притчі, в яких розповідалося про різні життєві ситуації. Якось в його хаті зупинився старий монах. Він належав до Ордену Василіан і прямував з їхнього монастиря на схід, щоб там доносити язичникам слово Боже.

І ось, після наваристого борщу та смачного кулішу, розімлілий від задоволення проповідник розказав колишньому чумакові історію про хлопчика, що чудесний чином уникнув орчих пазурів, став ченцем їхнього Ордену, а тепер вже є кардиналом і веде священну війну проти Сил Темряви. Спершу Семен не повірив оповідачеві, бо де ж то видно щоб звичайний чернець став самим кардиналом, але монах стояв на своєму, й щоб довести правдивість своїх слів навіть назвав ім’я та прізвище хлопця – Ярема Кострубатий.

Зрозумівши що це його небіж, якого він вважав давно померлим, Семен геть втратив спокій. Чоловік корив себе за те, що тоді не здогадався влаштувати ретельні пошуки і не знайшов юного родича. Він відчував таку жагучу провину, що місця собі не знаходив ні вдень, ні вночі. Хотів було податися в дорогу сам, щоб зустрітися з кардиналом й випросити у нього прощення, за свій невільний гріх, але був вже на той час надто старим і немічним для такої далекої мандрівки.

– І яке закінчення у цієї жалісливої історії? – запитав я вже здогадуючись яку відповідь почую.

– У цієї історії ще немає закінчення, – невдоволено фиркнула дівчина. – Але ви можете стати учасниками її фіналу.

– Це ж як? – здивувався Мігель.

– Припускаю, що синьйорина Іоланта має якесь безпосереднє відношення до всього того, що вона нам щойно розповіла, – кинув я другові не зводячи пильного погляду з акробатки.

– Ти на диво здогадливий, лицарю, – промовила гімнастка і я помітив як в її очах зблиснули іскорки занепокоєння – Так, я маю пряме відношення до моєї розповіді, бо я є наймолодшою донькою Семена Кострубатого. Від свого батька я успадкувала непосидючий характер і жагу до подорожей, а тому випросила у нього дозвіл і благословення на цю важливу місію. Я прагну зустрітися з кардиналом щоб попрохати його про прощення мого батька, а його дядька.

– Нехай мене покусає кровожерливий вампір, – тільки й спромігся вимовив іберієць. Натомість я не стримався від закономірного запитання. – Все це вражає, але чи можеш ти довести правдивість своїх слів?

Дівчина спохмурніла й на мить задумалася, а потім радісно всміхнувшись вигукнула переможним тоном:

– Звісно можу, ось подивіться сюди, – після цих слів вона рішучим порухом оголила своє передпліччя і ми побачили на білосніжній шкірі коричневу цятку, що була схожа на маленьку підкову. – Така родимка у нас передається спадково, і її має кожен представник роду Кострубатих. Як каже мій батько, це знак удачі, яким нас затаврували небеса. Подивіться на руку кардинала Фелліні. Якщо він насправді Ярема Кострубатий, то теж має мати носити цей знак на своєму тілі. Якщо ні, я більше навіть не заїкнуся зі своїм проханням і негайно щезну.

На цей раз ошелешений Мігель навіть не спромігся вилаятися, а я тільки зумів недоладно пробелькотів:

– І як, по твоєму, ми це маємо зробити? Не можемо ж ми вдертися до покоїв Його Преосвященства та просити кардинала показати нам його родимки?

– Це вже не мій клопіт, – акробатка напустила на своє обличчя образ святої невинності й продовжила воркітливим голосом. – Ви вимагали доказів, я вам їх надала, а перевірку їхньої правдивості візьміть вже на себе. Тільки не забувайте, часу для цього у вас обмаль, адже наша циркова трупа незабаром залишить це місто і мені доведеться поїхати разом з нею. То як, чи варто мені сподіватися на вашу допомогу?

– Так, варто, – вискочив наче Пилипи з конопель, зі своєю поспішною згодою, нерозважливий іберієць. – Чого ж нам і не допомогти гарній синьйорині в такій її благородній справі. Прохання старого батька – то святе.