5. Саша

Це було, немов у якомусь фантастичному сні. Його руки на моїй талії, його очі і губи так поруч… Від аромату його парфумів у мене паморочилась голова. Мені хзотілося, щоб ця мить ніколи не закінчувалася, щоб його тепло зігрівало мене, очі дивилися на мене, а руки мене обіймали…Мені хотілося сказати йому, що я його кохаю…Ще з дитинства, з першого погляду. Але я мовчала, щоб не зіпсувати цю чарівну мить. 

Аж доки він дійсно не подався вперед, але не до моїх губ, а до вуха:

— Знаєш, я хочу поцілувати тебе, не для шоу…  Що ти зі мною зробила за ці пару днів? 

 — Приворожила? — я відчула, що вся тремчу, це було щось нервове.  — Я теж хочу щоб ти поцілував мене…

Коли він почув ці слова, то подався вперед і торкнувся губами моїх губ, прикриваючи очі.

Мені здалося, ніби всі ці люди і камери навколо нас зникли, і залишилися тільки ми — я і Вадим. 

І раптом ми почули різкий сигнал, який був і минулого разу, коли пара програла.

Я спочатку думала, що це програли наші суперники, але потім зрозуміла, що сама ледь виступила за газетку.

— І… Наша зіркова пара, на жаль, теж вибуває! — обʼявила ведуча.

Я розгублено глянула на Вадима:

 — Це через мене… Вибач, — сказала, мало не плачучи.  

— Ой, та чи ми так не зможемо злітати в Париж? — Вадим підморгнув мені. — Ну, може не в суперлюкс, все ж, я ще не мільйонер, — він усміхнувся. — Але змотатись на тиждень в звичайний готель цілком можемо. 

— Справді? — я обняла його  і на радощах аж застрибала на місці. — Дякую, дуже дякую! 

— Наша зіркова парочка хоч і програла, але виглядає так, ніби виграла! — почули ми голос ведучої. — Поаплодуємо фіналістам!...

***

Мох батьки були дуже суворі, тож, щоб відпроситися у них для поїздки в Париж, як групу підтримки, я взяла з собою Вадима і Андрія. Оскільки батьки дивилися шоу, то для них не було новиною, що ми з Вадимом “зустрічаємося”.  

Але ж вони бачили, що ми не виграли ту поїздку. 

А тепер я увійшла до кімнати, де батьки дивилися телевізор, і хлопці за мною, і сказала:

 — Мамо, тату, Вадим запросив мене поїхати до Парижу!

— До Парижу? — здивувалась мама. — Але ви ж тільки-тільки почали зустрічатись! Я не ті журналісти, я знаю, що ви не зустрічались "півроку", як казали!

— Так, не зустрічались, — Вадим взяв мене за руку. — Але Саша дуже хотіла до Парижу і мені захотілось відвезти її туди. Обіцяю, ми будемо чемними, все буде добре.

 — Так, я їм сказав, щоб усе було гаразд, бо Вадим же мене знає, — суворо додав Андрій. — Якщо щось трапиться…

— Ми будемо чемними,— повторив Вадим, а потім прошепотів вже тільки мені на вухо, торкаючись губами мочки ніби випадково: — Але інколи все ж не дуже…

Я усміхнулась і кивнула головою. Подумала про те, що іноді один дурний жарт може змінити все і зробити людину надзвичайно щасливою…

***
Привіт) Сподіваюсь, вам сподобалась ця коротенька історія) вона бере участь в конкурсі, тож я буду дуже вдячна, якщо ви поставите їй сердечко і додасте коментар))) дякуюююю