19.

   Величезний бенкетний зал заміського комплексу «Едем» нагадує декорації до розкішного голлівудського фільму. Світло від масивних кришталевих люстр, що звисають зі стелі, заломлюється в сотнях келихів із дорогим шампанським, розсипаючись по залу золотистими іскрами. Повітря наповнене ароматами нішевих парфумів, свіжих лілей, якими прикрашені столи, та ледь вловний запах дорогих сигар, що тягнеться з відкритої тераси. 

М'який джаз у живому виконанні створює ілюзію невимушеності, хоча кожен присутній тут знає: на таких заходах не відпочивають. 

Тут укладають угоди, оцінюють конкурентів і демонструють владу. День народження Валерія Вікторовича, одного з ключових партнерів Назара, збирає всю бізнес-еліту міста. І я серед них. Я стою біля високого фуршетного столика, відчуваючи, як прохолодний шовк моєї смарагдової сукні торкається шкіри. 

Ця сукня — подарунок Назара — ідеально підігнана, з відкритими плечима та глибоким розрізом, який відкриває ногу при кожному кроці. На моїй шиї важко лежить платинове кольє зі смарагдами. Я виглядаю як королева, але всередині мене все ще живе та невпевнена дівчинка, яка колись відчайдушно боролася за виживання.

Тяжка, гаряча долоня Назара впевнено лягає мені на талію, миттєво розганяючи тривожні думки. Його присутність стає для мене якорем у цьому морі блискучих посмішок і холодних поглядів.

— Ти нервуєш, мала? — його низький, оксамитовий голос лунає над самим моїм вухом. Від його теплого подиху по шкірі біжать мурашки. Він стоїть так близько, що я відчуваю терпкий аромат його одеколону — суміш сандалу, чорного перцю та чогось глибоко чоловічого, що належить тільки йому.

— Трохи, — зізнаюся я, підіймаючи на нього погляд. Назар виглядає неймовірно у своєму чорному смокінгу, який ідеально підкреслює ширину його плечей та хижу, небезпечну грацію.

— Я все ще не звикла до такої кількості уваги. Мені здається, що всі ці люди дивляться на мене і бачать ту саму дівчину з вулиці.Назар ледь помітно хмуриться. Його пальці на моїй талії стискаються міцніше.

— Нехай тільки спробують подумати щось подібне, — крижаним тоном промовляє він, хоча його очі дивляться на мене з неймовірною ніжністю. — Ти — моя дружина. Моя жінка. Ти виглядаєш розкішніше за будь-кого в цьому залі. Не смій сумніватися в собі, Єво. 

Я вдячно усміхаюся, відчуваючи, як від його слів усередині розливається тепло. Наш шлюб починався як холодний розрахунок.

Але тепер... тепер між нами немає жодних контрактів. Є лише це палке, абсолютне почуття, яке зв'язує нас міцніше за будь-які підписи на папері.

— Назаре! Друже! — до нас наближається сам іменинник, огрядний чоловік із добродушною, але хитрою усмішкою. 

Валерій Вікторович простягає руку для потиску. — Радий, що ти зміг вирватися. А це, мабуть, твоя чарівна дружина, про яку гуде все місто?

— Добрий вечір, Валерію. З ювілеєм, — Назар потискає йому руку, а потім плавно переміщує свою долоню мені на спину. — Так, це моя Єва.

— Неймовірна краса, — цмокає язиком Валерій, цілуючи мені руку. — Назаре, ти завжди вмів знаходити справжні діаманти, але цього разу ти перевершив самого себе.

Ми обмінюємося ще кількома ввічливими фразами, перш ніж Валерій тягне Назара до групи якихось іноземних інвесторів, яким конче потрібно представити «головного хижака на ринку».

— Я відійду рівно на п'ять хвилин, — шепоче Назар, торкаючись губами моєї скроні. — Нікуди не зникай. Якщо хтось подивиться на тебе не так — скажи мені, і я влаштую йому проблеми.

Я тихо сміюся, проводжаючи його поглядом. Залишившись наодинці, беру з таці офіціанта келих шампанського і відходжу ближче до високих панорамних вікон, спостерігаючи за вечірнім містом. Я почуваюся спокійно. Аж поки тишу мого особистого простору не розриває голос, який я воліла б не чути більше ніколи в житті.

— Очам своїм не вірю! Степане, Калеріє, подивіться-но сюди! Наша сирітка вибилася в люди!

Моє серце миттєво пропускає удар, а пальці так сильно стискають ніжку кришталевого келиха, що я лякаюся, чи не трісне він. Я повільно обертаюся.

Переді мною стоїть моя тітка Беата. На ній занадто тісна сукня кольору бордо, розшита дешевими лелітками, які безглуздо блищать у світлі дорогих люстр. Поруч переминається з ноги на ногу дядько Степан, витираючи спітніле чоло хустинкою, одягнений у костюм, який явно замалий йому в плечах.

Але найгірше — між ними, гордо піднявши підборіддя, стоїть моя кузина Калерія. Її сукня — справжній маніфест вульгарності: кислотно-червоного кольору, з декольте, що сягає ледь не пупка, і розрізом, який не залишає жодного простору для уяви. На її обличчі — бойовий розкрас, а губи скривлені в тій самій знайомій, зверхній усмішці, якою вона обдаровує мене з самого дитинства.

Я гадки не маю, як вони сюди потрапили. Можливо, Степан випросив запрошення через якихось третіх осіб у своїх дрібних справах, а можливо, вони просто підкупили охорону на вході. Але факт залишається фактом — мої найстрашніші нічні кошмари з минулого зараз стоять посеред цього елітного залу.

— Тітко Беато, — мій голос звучить напрочуд рівно, хоча всередині все стискається від неприємних спогадів. — Що ви тут робите?

— О, то ми тепер навіть не вітаємося? — Беата робить крок уперед, хижо мружачи очі. Вона оглядає мене з ніг до голови, і в її погляді спалахує неприхована заздрість. Її очі зупиняються на смарагдах на моїй шиї. — Подивіться на неї! Вдає із себе велику пані! Думаєш, якщо начепила на себе чужі діаманти, то перестала бути тим нікчемним дівчиськом, яке доношувало старі речі за моєю донькою?