42. Мел. Коли світ стає чорно-білим...

— А ви хто? — запитала жінка, зазираючи в квартиру. 

 — Добрий день, — сказала я. — Я тут живу. 

— А де наш син? — вона дивилась на мене. — Він не казав, що переїхав. Його звуть Ніл.

Отже, це були батьки Ніла…

 — Він не переїхав, — трохи натягнуто усміхнулась я. — Заходьте, будь ласка, він має скоро повернутися. До України приїхав його діловий партнер, Ніл мав його зустріти в аеропорту…

— Тобто… Він з… вами живе? — вона здивовано поглянула на мене. — Але… Ви така…. Юна.

 — Я його дівчина, мене звуть Меланія, можна просто Мел, — сказала я. — Зробити вам чаю? Чи, може, хочете перекусити? 

— Дай мені спочатку присісти, — вона схопилась за серце. — Господи! Дожили… Олексію, чув, наш хлопчик зустрічається з якоюсь… — вона запнулась. — Та вона ж зовсім ще дівчинка. 

Мені було неприємно слухати, як вони обговорюють мене в третій особі, хоча я стояла ось тут, поряд з ними. 

 — Так, звичайно, сідайте, я зараз наберу Ніла і запитаю в нього, коли він повернеться, — сказала я і вийшла з вітальні, щоб у спальні знайти свій телефон. Мені було так соромно, немов я зробила щось погане. Але ж я всього лиш кохаю Ніла, а він мене, чому його батьки так негативно поставились до наших стосунків? На це питання відповіді я не знала…

***

— Привіт, — сказала, почувши у слухавці голос Ніла. — Вибач, що турбую, але тут приїхали твої батьки, хочуть поговорити з тобою… Ти коли повернешся?

— Привіт, — його голос був якимось не таким, як зазвичай. — Мел, нам треба поговорити. Я приїду за півгодини, вийди, будь ласка, щоб це не було при них. 

 — Добре, авжеж, набереш мене, як приїдеш, — я подумала. що він хоче обговорити зі мною, як розповісти батькам нашу історію, ну що ж, це було цілком розумно. Може, коли приїде Ніл, вони не будуть дивитися на мене так підозріливо. — Зараз піду зроблю їм чаю. Чи кави…

Він поклав слухавку, і я подумала, що цей дивний тон був пов’язаний з тим, що я завадила його розмові з партнером. Але ж це не була якась офіційна зустріч, якби це було щось важливе, я б не дзвонила… А Ніл сказав. що вони просто поснідають разом… Ну, приїде, то буде видно, чому він не в гуморі, можливо, не радий, що батьки так несподівано завітали? 

Я повернулася на кухню, зробила чай і  бутерброди  та принесла все у вітальню. 

Мама Ніла дивилась на мене все так само несхвально.

— Ти хоч не вагітна? — запитала вона безпардонно. — Чи це через це він поселив тебе у себе? Ніл ніколи не мав серйозних стосунків, але і просто так ніколи нічого не робив. Тож на ваше це співмешкання має бути причина. 

— Ні, я не вагітна, — похитала я головою, думаючи, що залишилося потерпіти ще півгодини.  — Просто ми кохаємо одне одного… Колись, рано чи пізно, у всіх з’являються серйозні стосунки, і Ніл не виняток….

— Ну, сподіваюсь, ви оберігаєтесь, — вона знизала плечима. 

— Таню, ти аж надто насідаєш на неї… — сказав її чоловік, Олексій.

— Ніл сказав, що вже скоро приїде, думаю, він дуже радий побачитись з вами, — — вирішила я перевести тему з моєї персони на їхнього сина. 

— Він рідко дзвонить, нічого не розповідає, — Тетяна підтисла губи. 

— На роботі в нього все добре, — сказала я. — Бізнес успішно розвивається, але вільного часу обмаль, бачите, навіть у вихідні вирішує робочі справи… Але він дуже відповідальний і організований. Я щаслива, що зустріла його…

***

Коли Ніл подзвонив мені, я одразу спустилася донизу і підійшла до його автівки. 

 — Привіт, здається, твої батьки були шоковані, побачивши мене, — сказала, сідаючи на переднє сидіння. — Треба, мабуть, обговорити план дій, як це було з моєю мамою… Я, правда, їм уже сказала, що у нас серйозні стосунки… А твоя мама злякалася, що я вагітна, уявляєш?

— Мел… — він поглянув на мене якимось таким поглядом, який я не могла ідентифікувати. — Щодо наших стосунків… Нам з тобою треба розійтись… 

Мені спершу здалося, що він жартує, хоч говорив він цілком серйозно і виглядав похмурим. Потім прийшла рятівна думка:

— Сказати твоїм батькам, що ми розходимося? Але я не розумію, навіщо…

— Ні, ми розходимось по-справжньому… Зʼїдеш сьогодні…

Я відчула, що моє серце ніби зупинилося після цих слів. На очі навернулися сльози, весь світ ніби з кольорового став чорно-білим…

— Це через те, що я не сподобалася твоїм батькам? — запитала я тихо. — Чи для тебе наші стосунки ніколи й не були серйозними?..