41. Мел. Ніч кохання і ранковий сюрприз

Після того, як потяг, в якому їхала мама, відійшов від платформи, я взяла Ніла за руку. Почувалася такою схвильованою, наче дівчинка-підліток на першому побаченні. 

 — Тепер у нас починається нове життя, — тихо сказала я. 

— Так, — він усміхнувся. — Ми будемо тільки вдвох і вже не будемо грати, — він переплів наші пальці і подався вперед, до мого вуха. — Памʼятаєш, що я обіцяв зробити, коли твоя мама поїде? 

 — Ага, — моє серце забилося частіше від цих його слів. — Щось таке пригадую…

— Тоді поїхали швидше, — Ніл облизнув губи і повів мене до машини.

Ми приїхали до ресторану, який виглядав просто шикарно, такі раніше я бачила лише в репортажах про богемне життя. Страви і напої тут також були дуже вишукані. Навіть був проектор, щоб дивитися кіно. 

Але всі мої думки, як. схоже, і думки Ніла, витали навколо продовження цього вечора. Коли ми вже трохи поїли і на екрані пройшла десь половина фільму, Ніл сказав:

— Мел, ти така красива сьогодні, — він обійняв  мене на диванчику, на якому ми сиділи. — Важко триматися, — додав тихіше. — З кожною хвилиною все важче. 

 — То, може, додивимося фільм іншим разом? — прошепотіла я. дивлячись у його очі. 

— Ти ідеальна, — він все ж не втримався і торкнувся губами моїх губ, одразу трохи поглиблюючи поцілунок. Але все ж за мить ледь відсторонився і дістав з гаманця гроші, поклавши їх на стіл. — Давай втечемо… 

 — Так, давай… — у мене виникло відчуття якоїсь гри, чого так не вистачало у серйозному дорослому житті. 

Ми вийшли з ресторану і сіли до машини, а коли вже під’їхали до будинку, Ніл взяв мене за руку і зазирнув в очі, а потім подався вперед і знову поцілував:

— Ходімо додому, Мел… 

Як тільки ми переступили поріг квартири, то знову злилися в поцілунку. Не було вже нічого, що обмежувало б нас, і ми могли дати повну волю своїм почуттям. 

Він притягнув мене до себе і знову поцілував, одночасно з цим крокуючи вглиб квартири.

Я відповідала на поцілунки, відчуваючи, як від кожного його дотику моє дихання збивається, а по всьому тілу розбігаються мурашки. Я ще ніколи не відчувала такого сильного потягу до чоловіка. 

— Кохаю тебе, — прошепотів Ніл, коли ми, спіткнувшись об пуфик, врешті-решт дійшли до нашої спальні і зайшли всередину. 

Ще за мить він ледь відсторонився і коли зазирнув мені в очі і зрозумів, що я не збираюсь відступати, вклав мене на ліжко, нависаючи зверху:

— Впевнена? — запитав, важко дихаючи. 

 —  Авжеж, — прошепотіла я, ледь облизнувши губи. 

Він  подався вперед і знову поцілував мене, його долоня ковзнула по моїй талії, а своїм підкачаним тілом він притис мене до ліжка.

 — Кохаю тебе, — прошепотіла я, міцно обіймаючи Ніла….

***

Коли я розплющила очі, був уже ранок, яскраві промінці сонячного світла зазирали у вікно. Ніл спав, поклавши руку під голову, і виглядав таким зворушливим, що я не втрималася і торкнулася губами його губ.  Він розплющив очі і теж усміхнувся:

— Привіт… Ти, здається, мені снилась.

 — Сподіваюся, це був приємний сон, — усміхнулась я, пригортаючись до нього. 

— Якщо там була ти, то точно приємний, я не памʼятаю деталей, але, здається, ми були там разом, може, повторювали вчорашнє, — додав він грайливо і торкнувся губами моєї шиї біля вуха.

 — Значить, треба втілити той сон у життя, — сказала я. — Сьогодні неділя, ми нікуди не поспішаємо…

— Бляха, яка зараз година? — раптом сполошився Ніл, почавши шукати щось поглядом. — Не бачиш мій телефон?

 — Ось він, — телефон лежав на підлозі біля ліжка, мабуть, випав з кишені, коли ми поспішно позбавлялися від одягу. — А що трапилося? Чому ти так злякався?

— Та мій партнер з Англії має сьогодні прилетіти, саме той, з яким я сидів тоді в ресторані, коли ми познайомились… Я обіцяв зустріти його, — він поглянув на час. — Вже майже десята! Маю терміново виїжджати! — Ніл схопився з ліжка і підбіг до шафи, дістаючи звідти одяг і швидко вдягаючись. — Не образишся? Я швидко, тільки в готель його відвезу…  Ну, може ще поснідаємо разом, бо він певно голодний.

 — Та все нормально, звісно, не ображаюся, — сказала я. — Буду тебе чекати, приготую щось особливе…

***

Коли Ніл поїхав, я прийняла душ, трохи прибрала і якраз пішла на кухню, щоб приготувати щось на обід, як у двері подзвонили. Трохи здивувалася, бо наче ми нікого не чекали, але все ж пішла відчиняти. 

На порозі стояли чоловік і жінка років за п’ятдесят. Вони здивовано витріщилися на мене…