37. Мел. "Зараз все змінилося"?

Моє серце билося так сильно, що здавалося, воно от-от вистрибне з грудей. Від дотику рук Ніла по всьому моєму тілу враз розбіглися мурашки. “Я кохаю його”, — подумала я, і це стало для мене відкриттям. І в його очах я бачила таке саме почуття, я не сумнівалася в цьому…

Здається, я чула, як бʼється його серце під моїми долонями. Ніл ледь облизнув губи і я заплющила очі, очікуючи, що зараз він поцілує мене. І саме цієї миті задзвонив будильник. 

Ніл видихнув мені в губи, здається, з сумом, і відвів погляд. 

— Тепер ти обираєш, — і простягнув мені телефон з відкритою грою. 

— Добре, хай буде правда, — я натиснула на кнопку і побачила на екрані завдання. 

— Розкажіть про свою найбільшу таємницю, — прочитала його вголос. — А що робити, якщо в мене немає таємниць? 

Хоча в голові крутилося зізнання в коханні до нього, адже це дійсно була моя таємниця. Та чи не буде це зайвим, не зіпсує наші стосунки? Я вагалася, не знаючи, що робити.

— Ну, можеш обрати дію замість правди, або все ж подумати над таємницею, — запропонував Ніл.

— Мені здається, що я закохалася в одного чоловіка,  — сказала я швидко, відчуваючи, що червонію. — Так піде? 

— Закохалася? — Ніл раптом опинився дуже близько, так, що наші подихи знову змішалися. Він уважно дивився мені в очі. 

— Так, — я кивнула, дивлячись на нього як заворожена. — Ніколи не думала, що це станеться… Але я думаю, що він теж відчуває щось до мене…

— Відчуває, — погодився Ніл. — Теж закохався, — видихнув він мені в губи і подався вперед, торкнувшись них своїми. 

Мені одразу стало так легко, коли я відповіла на поцілунок, обіймаючи його. Не треба було вже прикидатися, приховувати свій потяг до Ніла. Адже мене тягнуло до нього вже давно, просто я боялася, що він не відчуває того самого. Але зараз я розуміла, що всі мої страхи були безпідставними. 

Коли він відсторонився, то усміхнувся, поглянувши мені в очі:

— Я кохаю тебе, — сказав вже прямо. — Давай зустрічатись по-справжньому.

— Я згодна, — я усміхнулась, відчуваючи, що серце завмирає від щастя.  — Ти давно мені подобаєшся, ще з нашої першої зустрічі в ресторані, коли прийшов мені на допомогу…

— Ти мені теж з того дня сподобалась, — кивнув він. — Але я пообіцяв тоді друзям, що просто допоможу дівчині, а не буду до неї лізти…

— Але зараз все змінилося, правда? — я почувалася такою схвильованою і водночас щасливою. 

— Так, — Ніл погладив мене по щоці. — Більше не хочу це приховувати, хоч і казав, що не буду до тебе загравати. Ти ж теж казала, що не заводиш романів на роботі, це також трохи стримувало мене.

— Якщо це важливо для тебе, то я можу знайти іншу роботу, — відповіла я. 

— Ні, — він похитав головою. — Не хочу, щоб ти була не поруч зі мною майже весь день. Ну, щось придумаємо. Просто на роботі будемо поводитись по-діловому. 

— Авжеж, я не проти, — я усміхнулась. — Хоч і важко буде стриматись… Але буду виховувати в собі силу волі…

— Думаю, мені буде ще важче… Але не стільки тоді, а, наприклад, зараз… Спати з тобою — ще ті тортури, якщо не…. ну… Блін. Але все одно, певно, треба дочекатись, щоб твоя мати поїхала. Бо в готель я не хочу. І щоб ти себе стримувала тут теж не хочу, — додав він пошепки прямо мені на вухо.

Мені стало жарко від його слів. 

— Лишилося всього два дні, — прошепотіла я.  — Почекаємо, авжеж..

— Так, почекаємо… Зато ігри тепер для поцілунків не потрібні, — Ніл усміхнувся і чмокнув мене в губи, поваливши на ліжко і обійнявши. — З усією повагою до твоєї мами, але… Швидше б вона поїхала…