36. Ніл. "Давай пограємо в гру"

Клята робота і тут заважала… Тільки я думав, що ми з Мел трохи зблизимось, так задзвонив цей клятий телефон. 

Ну, я швидко розібрався зі справами і поспішив назад до Мел, але коли підійшов, то побачив, що її руки торкнувся якийсь мужик.

Я не встиг навіть подумати. 

Просто кинувся до них і схопив його за запʼясток і тут же вивернув руку придурку.

— Ану не торкайся її! 

— Ей, ти чого? — ойкнув він.

— Я ж казала, що я тут зі своїм хлопцем, — Мел із вдячністю глянула на мене. 

— Вали звідси, — я штовхнув придурка подалі від Мел.

Він насупився, але нарешті пішов геть. 

Я зітхнув і поглянув на Мел. Вона сиділа на диванчику навпроти мого місця, але мені хотілось бути ближчим до неї сьогодні. 

Я підійшов ближче і сказав:

— Хочу сісти поруч… 

 — Добре, — Мел трохи посунулася вбік і поплескала рукою по диванчику. — Сідай…

Я сів біля неї. Диванчик був не дуже широким, тож ми були близько одне до одного.

Нам якраз принесли їжу і напої. 

— Знаєш, мені подобається проводити з тобою час, — сказав я неголосно. — Дуже…

 — Мені теж подобається проводити час з тобою, — сказала Мел, дивлячись на мене трохи схвильовано. — Іноді мені здається, що я… — вона ніби ще щось збиралася сказати, та враз замовкла, а потім махнула рукою. — Не звертай уваги, то я так… Трохи перенервувала через того телепня…

— Я не мав відходити від тебе. Ти дуже красива, ясно що всякі придурки одразу звертають на тебе увагу. Точніше, ну на тебе всі звертають увагу, і я маю захищати тебе, щоб ніхто тебе не забрав… 

Вона усміхнулася мені:

 — Дуже приємно це чути… Я рада мати такого захисника…

***

Мені не хотілось повертатись додому з одного боку, а з іншого вже було доволі пізно і це означало, що ми майже одразу підемо до ліжка… А ліжко на цей тиждень у нас було спільне. 

Треба було щось придумати, щоб коли поїде її мама, це не закінчилось… 

Ми приїхали доволі пізно, її мама вже була в своїй кімнаті, тож ми тихо пройшли до нашої кімнати. 

Я не хотів, щоб цей день завершувався так, ніби сьогодні нічого не сталось. Я хотів зблизитись з Мел. 

— Ти вже хочеш спати? — запитав ніби між іншим, щойно ми зайшли. 

— Та наче ні, — вона похитала головою. — Може, подивитися якийсь фільм?

— Або… — мені в голову прийшла шалена ідея. — Що як нам зіграти в гру? 

— У гру? — Мел виглядала заінтригованою. — Яку саме?

— Ну, щось типу "правда або дія", я бачив, є телефонні версії. Має бути прикольно, — я усміхнувся. — Чи ти боїшся?

 — Зовсім ні, — сказала Мел. — Навпаки, мені цікаво…

— Зараз завантажу гру, — сказав я і дістав мобільний. 

Знайшов потрібну гру, а коли заходив в неї, там було запитання, хто грає "Дружня гра", "Гра для парочок", чи "Гра для малознайомих людей". 

Мел вже хотіла зазирнути в екран, тож я швидко натис на "пара", поки вона не побачила.

— Ну, я щось завантажив! — сказав швидко. — Зараз введу наші імена і можна почати грати. 

Я швидко все заповнив і запитав:

— Хто перший буде обирати?

 — Давай ти, — Мел чомусь почервоніла. 

Я кивнув і натис першим одразу на дію, типу, ну чого тягнути… 

І мені одразу випало таке, що змусило серце забитись частіше:

— Якщо ви хлопець, посадіть собі на коліна дівчину з учасників гри, яка сидить навпроти, і притисніть її до себе. Сидіть так хвилину… — прочитав я вголос. 

 — О, ну це не важке завдання, — сказала Мел. 

— Треба  засікти хвилину, — я сковтнув слину і відкрив таймер. — Іди сюди,  — я розкрив руки, в одній з яких був телефон. Ми вже сиділи на ліжку, тож це додавало ще більше гостроти. 

 Мел сіла мені на коліна, трохи повернулася до мене і поклала долоні мені на плечі. Наші обличчя опинилися дуже близько одне від одного. 

Я думав, вона сяде спиною… Бляха… Її груди торкались мене, хай і через одяг, але…

Телефон випав в мене з руки прямо на ліжко, на якому ми сиділи. Я поклав долоні їй на талію і зазирнув їй в очі…