34. Ніл. У клініці

Частина робочого дня, яку ми мали провести на роботі, доволі швидко закінчувалась.

Коли ми з Мел вже  сіли в ліфт, нас знову побачила Настя. 

Але я натис на кнопку паркінгу, не давши їй підійти до нас і поїхати на паркінг разом. Хоча, вона б не їхала на паркінг, але все одно Мел би їхала вниз зі мною, хоч машини в неї не було. 

Треба щось зробити… Може, все ж зізнатись їй, хоча б спробувати? Може, вона передумає щодо табу на романи на роботі?

Треба подумати, як це краще провернути. Але зараз на повістці дня була інша подія.

— Настя, здається, нас побачила, — сказала Мел.

— Ну побачила і побачила, — я знизав плечима.

Ліфт відчинився і ми пішли до машини. 

— Я чомусь не люблю лікарні, — зітхнула вона. — Мабуть, тому що в дитинстві часто хворіла…

— Не переживай, все буде добре, — я усміхнувся. — Підемо на цю каторгу разом. Я теж не дуже люблю лікарні, але якщо все проходити швидко, одним махом, воно якось краще. 

 — Так, удвох веселіше, — кивнула Мел. 

— Ще не чув, щоб про лікарню казали "веселіше", — пирхнув я.

Ми сіли в машину і поїхали за потрібною адресою. Це виявилась приватна клініка, мережева, непогана, я погуглив, у неї були хороші відгуки, хоч вона і була з відносно дешевого цінового сегменту. 

Вже в лікарні ми дізнались, що першим за розкладом в нас був лікар з планування родини. Нам сказали потрібний кабінет і все таке, і потім попросили заповнити документи. І ще… Попросили посвідчення особи, щоб завести картку. 

Я пояснив дівчині на реєстратурі нашу ситуацію і  запитав:

— Ви ж не можете передавати наші дані третім особам? Тобто, її мама не отримає моє справжнє імʼя, правда? Та і взагалі медичні довідки наші вона не зможе отримати? 

 — Ні, це конфіденційна інформація, — усміхнулася вона. — Лише ви матимете до неї доступ, ну, окрім лікаря. 

— Це добре… — я видихнув з полегшенням. — Тоді можна не хвилюватись щодо мого імені. Ви зможете просто сказати, що не даєте інформацію третім особам, не уточнюючи, що мене не так звуть, як в заявці, так? Та і будь-яка інша працівниця на вашому місці теж матиме так сказати. А не говорити чи був тут такий пацієнт, чи ні. Правильно я зрозумів? 

 — Саме так. Але ви ще маєте попередити лікаря вашої мами, щоб він не обмовився, якщо вона його буде розпитувати…

— Так, авжеж, — я кивнув. — З цим розберемось… Як звуть її лікаря?...

***

Я ще зайшов до того лікаря, його повеселила наша розповідь, але він пообіцяв, що не буде нас видавати. 

А потім вже якраз був час йти нам на прийом. 

Звичайні процедури і аналізи поодинці ми пройшли доволі швидко, як і терапевта, а от потім… Потім ми мали зайти до репродуктолога разом. 

Я помітив, що Мел була червона,  як рак, перед цим кабінетом.

— Ну, останній ривок. Гінеколог тобі там що сказав, все нормально? — я все ж не витримав і трохи піддражнив її.

 — Так, сказав, що я в чудовій формі, — вона знічено засміялась. — А у тебе як справи?

— Мені туди особливо не дивились, ну мазки якісь взяли і все, і слава Богу, — я якось нервово засміявся. — Я от думаю, може твоя мама хотіла перевірити мене на якісь захворювання, а про дітей — це маскування? 

 — Цілком можливо, — сказала Мел.  — Ну, як би там було, тепер вона заспокоїться. 

— Або коли побачить результати, скаже, що все, ми готові, треба робити дітей, — я знову засміявся.

А потім уявив процес. І вже мені стало не смішно, а жарко… Бляха…