33. Мел. "Планування сім'ї"

Коли я прокинулась, то побачила, що Ніл ще спить. Він якось так щасливо усміхався уві сні… Ми досі лежали поряд, але повернулися обличчям одне до одного, і його рука лежала на моїй талії. Я якийсь час дивилася на нього, відчуваючи, що мені страшенно хочеться поцілувати його..

Вже майже зробила це, наші губи бУли зовсім близько, аж тут задзвонив клятий будильник, і Ніл прокинувся. 

 — Доброго ранку, — усміхнулась я і потягнулася до тумбочки, аби вимкнути мобільний. 

— Доброго, — він теж усміхнувся і ледь посунувся, відводячи погляд. — піду в душ перший, але швидко, добре?

 — Так,  — кивнула я. — Без проблем. 

Відчувала досаду. що так і не вдалося здійснити задумане. 

Він встав і швидко пішов до вбиральні. 

Я одягнулася і застелила ліжко, а потім ми пішли снідати. 

 — До речі, Меланіє, я записала тебе до лікаря, — сказала мама. 

 — До якого ще лікаря? — я здивувалася. — В мене ніби нічого не болить!

 — Ну як же, ми ж учора про це говорили, для планування сім’ї, — сказала вона категоричним тоном.  — Щоб перш ніж запланувати дітей, перевірити здоров’я як твоє, так і Олега, якщо потрібно — підлікуватися… Ще там є сімейний психолог і той, як його… сексолог…

Ніл аж похлинувся чаєм, коли почув це. 

 — Дякую, — я трохи розгубилась. 

 — Тоді сьогодні о шістнадцятій приїздіть в клініку, обоє! 

— Ну еее… А робота? — запитав Ніл. — Робочий день до шостої як би… 

 — А відпроситися? — мама ледь насупила брови. — Здоров’я — це ж важливо! Особливо — здоров’я майбутніх дітей!

Ніл поглянув на мене. 

 — Ну, спробуємо відпроситися, — я зітхнула. — Але не впевнена, що вийде…

— Хочеш, я поговорю з твоїм керівником? Набери його, — мама показала жестом, як набирає номер. — Я скажу, що ти не прогулювати зібралась, а йти до лікаря. Мені він точно повірить! 

— Добре, якось розберемось, — врешті-решт сказав Ніл, почухавши потилицю. — Дякуємо…

***

Мені здавалося, що чим більше обману накопичувалося  у нашій історії, тим більше було шансів, що рано чи пізно ми самі себе видамо, і всі дізнаються. що насправді ми не в стосунках. Але як розрулити ситуацію, я не знала. Залишалося просто чекати, поки мамине обстеження підійде до завершення, і вони вирушить додому. 

Коли ми вже їхали на роботу, я сказала:

 — Не ображайся на маму, вона реально турбується про нас, хоч іноді те й виглядає дещо надмірно…

— Ну, вже нічого не зробити… Пройдемо ту перевірку. Але це точно надмірно. Сподіваюсь, лікар не відправить їй напряму якість моєї еееее…. — він затнувся.

 — А я от переживаю, там же треба справжні паспортні дані казати, не назвешся ж ти Олегом, якщо в документах ти Ніл…. — замислено сказала я. 

— Ну, домовлюсь з лікарем, щоб не розголошував. Власне, він і не має права передавати кудись мої особисті дані. Навіть замовнику дослідження, — відповів Ніл. 

 — Так, домовимось…

— Але щось вона нас швидко аж до дітей спонукає, — додав він. — Цікаво, чому. Ти ж ще зовсім молода.

 — Може, хоче онуків, — я зітхнула.  — Але ж я їй говорила, що ми ще хочемо пожити для себе. 

— Зазвичай мами хочуть спочатку одружити дочок… Чи ні? — запитав він замислено.

 — Та, мабуть, так…Але знаєш, зараз багато пар живуть і у цивільному шлюбі, може, мама думає, що в нас так само…

— Все одно щось вона надто поспішає, — Ніл зітхнув. — Ну, це вона не знає, що ми з тобою ще навіть не цілувалися. 

 — Ага, — я трохи знічено глянула на нього. — Уявляю, як вона засмутиться, коли дізнається, що ми розійшлися…

— Ага, — він чомусь знову зітхнув. — Я теж певно засмучусь. Ну, коли ми "розстанемось".

“А може, не треба розставатися?” — хотілося сказати мені. Але чи це не виглядало б, як нав’язування себе? Тому я промовчала…