32. Ніл. "Загадай бажання"

Вона була надто близько. Її волога шкіра торкалась моїх рук, тоненька сорочка не надто приховувала все. 

Мені перехопило подих, руки самі схопили Мел, нібито щоб вона не впала. Але по факту я відчував, як достобіса сильно я хотів її… Бляха… Ще й її аромат одразу після душу був якимось особливо гіпнотизуючим.

Коли наші погляди зустрілись, Мел раптом облизнула губи. На її щоках з'явився рум’янець. 

Це було надто мило… Щоб не видати себе, я був змушений відсторонитися.

— Будь обережніша, — пробурмотів я і одразу сховався за дверима вбиральні. 

Вона помітила, сто відсотків. І тепер так просто не відвертітися від цього… Бо це був не ранок… Я не спишу це на "фізіологію". 

Бляха… 

Душ авжеж допоміг. Але все одно я почувався розкритим. Мел вже певно прекрасно розуміла, як впливає на мене. 

Я переживав, що якщо вона розумітиме, то відсторониться від мене, а я цього не хотів.

Коли я вийшов з ванної, Мел сиділа на ліжку з телефоном в руках. Побачивши мене, відразу відклала його.  

Я пройшов до ліжка і також сів на нього, мигцем поглянувши на неї:

— Сподіваюсь, то не той придурок пише? Ти ж заблокувала його?

— Так, заблочила, сподіваюся, він все зрозуміє і відчепиться. А це мені подружка написала, — сказала вона. — Ми давно не бачились, Юля працювала за кордоном. А це вона приїздить і хоче, щоб ми зустрілися, сходили кудись разом…

— Ну, з друзями треба бачитись, — я кивнув і заліз під ковдру, повернувшись в сторону Мел. Хотілось ще трохи подивитись на неї.

 — Так, може на вихідних кудись сходимо, вона казала, що буде з хлопцем і щоб я теж запросила свого хлопця, — Мел  теж лягла, закуталась у ковдру і трохи знічено глянула на мене. 

— То ми підемо разом? — я усміхнувся. — Ну, хай я і несправжній твій хлопець, але…

— Якщо ти не проти, то авжеж, підемо…

— Так, я не проти, тільки за, — мій настрій одразу покращився. — Давай сходимо разом. 

Вона була така красива зараз. Мені хотілось простягнути руку і торкнутись її. 

— Я так злякалася, коли ті двері заклинило, — вона усміхнулась. — Подумала, що доведеться й ночувати там, у ванній, добре, що ти прийшов на допомогу. 

— Ну, я не міг не прийти, — я ледь облизнув губи. — Може… Нагородиш якось свого рятівника?

 — Як? — вона спідлоба глянула на мене. — Загадай бажання, і я виконаю…

— Будь-яке? — моє серце, здається,  забилось вдвічі швидше. 

 — Ну так… Я знаю, що ти не загадаєш щось погане, — Мел довірливо дивилася мені в очі. 

— Що як… — я сковтнув слину. У мене в голові було багато бажань. Головне, ну в межах відносно "хорошого", це був поцілунок. Але я розумів, що це було б надто несподівано і ми були в ліжку… Мел могла засоромитись подібному. Треба починати з чогось простішого. — Хм… Зможеш заснути в моїх обіймах? 

 — Думаю, це буде досить приємно, — прошепотіла вона. 

Я посунувся ближче.

— Повернись спиною до мене, — сказав так само тихо. Я б не зміг дивитись на її обличчя і обіймати зараз. Це б точно не закінчилось так просто… Тому треба було, щоб Мел хоча б відвернулась. — Буде зручніше.

 — Добре, — вона повернулася до мене спиною і теж підсунулась ближче, так що торкнулася своїм тілом до мого.  — Так зручно?

— Ага, — я обійняв її і тепер ми були ще ближче. Серце забухало в грудях так сильно і швидко, що я думав, що вона чує його. Моя рука торкнулась її талії. — А тобі зручно?

 — Дуже затишно, — пробурмотіла вона. — Очі самі заплющуються…

— Мені теж дуже затишно, — прошепотів я їй на вухо. 

А потім довелось заплющити очі і в уяві рахувати якихось спітнілих футболістів, щоб залишатись не в "бойовій готовності"... Ну, врешті-решт, це допомогло заснути…