30. Ніл. Розмова про колишніх

Я здивовано дивився на Олену. Вона колись працювала на мене, проявляла симпатію, і я сказав, що не можу зустрічатись з підлеглою.

Тоді вона дійсно звільнилась і очікувала, що ми мало не одразу житимемо разом. Ми сходили на пару побачень, але врешті-решт я сказав, що ми не підходимо одне одному і ми розійшлись. Мені не подобалось, що вона хотіла від мене надто багато, вона мене напружувала, хоч і була сексуальною і красивою. 

— А з чого ти взяла, що вона секретарка? — я вигнув брову. — Просто за її одягом? Хоча, навіть якщо так, пробач, але це не твоя справа.

По факту, Мел сподобалась мені до того, як стала працювати на мене. Та і взагалі, у нас немає стосунків, якщо вже зовсім чесно.

— Просто в тебе зазвичай стосунки тривають кілька днів, а потім працювати з колишньою… Зазвичай чоловіки цього не люблять, тому шукають пригоди деінде. 

— Ну, Мел ніяка не колишня, — я насупився і почав шукати поглядом офіціантку в кімоно. Коли побачив її, то підняв руку, щоб вона побачила, що я хочу, щоб вона підійшла. — Вона теперішня, і ми на побаченні, тож зараз мені не до бесід. 

 — Всі твої колишні колись були теперішніми, — Олена усміхнулася Мел, показуючи бездоганно білі зубки. — Шкода, що недовго…. Не буду вам заважати, бажаю приємно провести час!

 Вона повернулася і пішла до свого столика, за яким сиділа з якоюсь подругою. 

Саме в цей момент до нас підійшла офіціантка. Я дозамовив японський чай, а коли вона пішла, сказав Мел:

— Пробач за це шоу… 

 — Вона хотіла тобі помститися, — Мел знизала плечима. — Щоб я образилася, і тоді наш вечір був би зіпсований…

— Ага, — я кивнув. — Думаю, задумка в неї була саме така. Але я сподіваюсь, в неї не вийшло?

 — Так, я на таке зазвичай не ведуся, — вона усміхнулась.  — А ти справді довго ні з ким не зустрічався? 

— Ну, я вважав, що стосунки тільки обмежують, — зізнався я. — Тобто, не бачив в них ніяких особливих плюсів. Типу… Можна мати дівчину для… Ну, сама розумієш, але не бути в стосунках, бо тоді вона захоче більшого, ще більшого, ще… І вже буде не те. 

 — Так, я згодна, це, принаймні, чесно, — вона кивнула. 

— Ну, це не означає, що я думаю так зараз… Тобто… 

— Ваше замовлення! Вибачте, що так довго! — і вона поставила між нами суші в лодочці та чай. Потім розставила чашки і тарілки, а ще дала прибори.

Вона пішла, але момент був зіпсований. Хоча, ну не було це нормальне місце, щоб казати щось подібне, момент був не той. 

 — Я за те, щоб не прикидатися, а казати правду, навіть якщо та правда не завжди є зручною, — промовила Мел з якимось сумом. 

— Зараз я думаю, що все не так однозначно. Я вже не впевнений, що стосунки тільки обмежують. Інколи їх хочеться самому. 

 — Таке буває, коли, ти дозрів до них. Або зустрів саме ту людину, з якою тобі не страшно думати про майбутнє, —  тихо сказала вона. 

— У дівчат воно, певно, якось інакше, — додав я замислено. — Ну, багато дівчат хочуть серйозних стосунків майже одразу і майже з першим-ліпшим. Принаймні, мені так здається. Через це я якось не дуже вірив жінкам раніше. 

 — Це все відбувається через невпевненість в собі, — пояснила Мел. — Часто дівчата думають, що вони нікому не потрібні, не цікаві, і тоді намагаються втримати кожного, хто зверне на них увагу, не дивляться, чи хороша він людина, чи підходить їм… найчастіше все завершується сумно…

— А у тебе з тим Олегом?... Як було? — я ледь напружився. Але мені треба було знати, як вона ставилась до Олега насправді. 

 — Ми познайомилися на вечірці в універі, він був таким, про яких кажуть “душа компанії” — веселий, дотепний, романтичний… В мене до нього не було ніяких стосунків, він правду казав, я була дуже домашня і недосвідчена,  і прийняла бажане за дійсне, — Мел зітхнула. — Він просто захопився мною, я ж закохалася по самі вуха… Ну а далі ти знаєш, що було…

— Так, знаю, — я зітхнув. Вона все ж кохала його, насправді кохала. А може все ще кохає, раз так засмутилась, коли  я згадав про нього…