27. Мел. Дзвінок серед ночі

Мені було шкода, що мама прийшла так невчасно. Здавалося, що от-от між нами станеться те, чого я дуже хотіла. Але разом з тим я розуміла, що все не так просто, Ніл — мій бос, я його підлегла, плюс ця брехня, яка нагромоджувалася і все одно колись випливе назовні. Рано чи пізно мама дізнається, що Ніл — зовсім не Олег, як вона тоді відреагує? Може, краще сказати зараз, щоб не було потім пізно? Не знаю, правда, до чого це призведе, раптом мама розгнівається, що ми водили її за носа? Чи все ж краще зізнатися в усьому?

Та не встигла я про це подумати, як Ніл уже повернувся. 

 — Поремонтував телек? — поцікавилась я. 

— Спрацював захист від дітей, — він пирхнув. — Вона щось клацала підряд і пульт просто заблокувався.

— Це ж треба, — я усміхнулась. — Вона у нас як перевірка на те, чи добре дім оснащений, якщо у ньому з’являться діти. Бо скрізь загляне і все знайде, що треба і не треба. Як ту гойдалку…

— О так, це було епічно, — Ніл теж усміхнувся. — Ну, вона переживає за тебе, бо любить тебе. Тож хоче, щоб у тебе був гідний хлопець. 

 — Так, їй самій з першим шлюбом не дуже пощастило, мій справжній батько нас покинув. Тому мене виховував вітчим, але я його вважаю рідним. Він завжди був дуже добрим до мене, а свого біологічного батька я практично не бачила, у нього є інша родина, а я виявилась йому непотрібною. Певно, через те мама тепер і перестраховується…

— Розумію, — кивнув Ніл. — Ну, я б і сам не дуже собі довіряв. Все ж, я не виглядаю надійно… Певно. 

 — Ти надто самокритичний, нормально ти виглядаєш, — я усміхнулась. — Думаю, реальний Олег сподобався б їй менше. Він завжди був любителем усіляких тусівок, а ще в його квартирі завжди розгардіяш. 

— Ну сподіваюсь, так і є. Я хочу їй сподобатись, — зізнався Ніл.

 — Думаю, ти сподобався, інакше б вона не говорила про весілля і діточок, — сказала я. — Ну що. лягаємо спати? 

— Так, давай, — він кивнув і заліз під ковдру. Поглянув на мене і наші погляди зустрілись знову, тепер в ліжку.

Я відчула, що моє серце забилося частіше. Мені хотілося знову опинитися в його обіймах, як цього ранку. Але було соромно навіть думати про це, щоб Ніл не подумав, що я якась зіпсована. 

 — Добраніч, — сказала я тихо. 

— Добраніч, Мел, — відповів він так само тихо, його голос здавався мені нижчим, ніж зазвичай…

***

Мені наснився дуже гарний сон, немов ми з Нілом пливемо по морю на яхті, вітер  розвіває моє волосся, сонце пригріває, легенькі бризки води освіжають, а з неба лунають крики чайок… Знадобився деякий час, щоб збагнути, що то були зовсім не чайки. За вікном було темно, а розривався від дзвінків мій телефон. 

Я увімкнула лампу на тумбочці і сіла на ліжку, Ніл теж прокинувся і сів. 

 — Хто це вночі дзвонить? — я глянула на екран і побачила незнайомий номер. Відразу закралася тривога, що з кимось із рідних трапилося щось погане. Бо з яких ще причин хтось незнайомий буде телефонувати в таку пору?

Та коли я тремтячою рукою тицьнула в екран і прийняла виклик, почула дуже добре знайомий голос. Це був Олег власною персоною. 

— Мел… Кохана… Привіт, я так скучив за тобою… Я був повним придурком, мені ніхто крім тебе не потрібен, і якщо ти хочеш серйозних стосунків, я, — він гикнув. — Я готовий!

Продовження — завтра о 20.00!