17. Мел. Вечірнє чаювання

Коли я почула ті його слова про ліжко, відчула, як серце забилося вдвічі швидше. 

— Я про це якось не подумала… — відповіла одразу захриплим голосом.  

— Тож ти той… Розставляй все так, ніби ми живемо в моїй спальні, — він почухав потилицю і відвів погляд. 

 — Добре, — сказала я. Почала роздивлятися навколо. Квартира була простора, з сучасним ремонтом, і відразу мені сподобалась. Але почувалася незручно від того, що я ніби на чужій території і мені було незручно порушувати порядок, до якого звик Ніл. 

Щоб трохи подолати цю незручність, я запитала:

 — Може, приготувати щось повечеряти? Що ти любиш? Нам було б непогано більше дізнатися одне про одного, а то ще мама не повірить, що ми дійсно пара…

— Якщо говорити про їжу, то люблю картоплю в будь-якому вигляді, не дуже люблю курку і печінку будь-якої тварини в будь-якому вигляді, не їм свинину, бо це брудне мʼясо, — відповів Ніл. — Ну і всякі варені овочі теж не люблю. А ти що любиш?

 — Та я все їм, — я знизала плечима. — Не люблю кефір, хоча йогурт люблю. І ще з дитинства не люблю цибулю в різних стравах, особливо якщо вона як варена. Хоча сиру цибулю їм, якщо вона в якомусь салаті…То що приготувати, може, раз ти любиш картоплю, посмажити її?

— Давай картоплю, — погодився Ніл. — Вона має бути. І ще має бути стейк, він просто кидається в гриль і все. Ну, ще треба додати приправ. 

 — Добре, зараз все буде готово, а потім вже я розкладу речі. 

На кухні я почувалася вже більш впевнено, швидко все приготувала, виклала на тарілки і ми сіли за стіл. 

 — А чим ти займаєшся у вільний час? — запитала я Ніла. 

— Ну, зранку я тренуюсь, бігаю, або займаюсь на тренажері. Потім робота. Ввечері в пʼятницю та вихідні раніше ходив в бари та клуби. В будні теж інколи ходив до барів з клієнтами та керівництвом нашої фірми. А ти чим займаєшся? — він зазирнув мені в очі.

 — Я люблю читати книги, — усміхнулась я. — Готувати щось смачненьке. Я скоріше домосідка, не дуже люблю різні тусівки, хіба Віка може мене витягнути. Власне, через це Олег і кинув мене. — згадавши про колишнього, я зітхнула. — Він сказав, що хоче гуляти, розважатися і до серйозних стосунків ще не готовий…

— Дивно, зручно, коли дівчина любить готувати, чому бути невдоволеним, — Ніл взяв картоплю на виделку і спробував. — Особливо, якщо смачно. А вийшло смачно. 

 — Дякую, — я усміхнулась. — Ну, моя мама ще краще готує, я гарантую, що поки вона тут гостюватиме, то наготує щодня перше, друге й третє, для неї кулінарія — це справжнє хобі. А я все ж трохи ледача в цьому плані. Ще я тварин люблю. Взагалі, природу. В дитинстві хотіла стати ветеринаром, але батьки були проти, сказали, що це не професія для дівчини, — я засміялась. — Тому я й закінчила економічний…

— Дивно, чому не професія? Мені здається, навпаки дівчатам таке більше підходить, бо вони добріші, — усміхнувся Ніл. 

 — Ну, я жила в невеликому місті, там ветеринари лікують не лише котиків і собачок, а ще корів, свиней, — я знизала плечима. — От мама й вважала, що це не жіночно, типу хто мене заміж візьме з такою професією… Вона хотіла щоб я переїхала в Київ і працювала в офісі…

— Ну, вона має бути задоволена, ти таки переїхала в Київ і працюєш в офісі, — він поглянув на мене. — Та і зарплатня в великому місті краща. А тваринку якусь можна завести. 

 — Ну, коли куплю своє житло, то обов’язково заведу, — сказала я. — А поки живу в орендованому, господарі проти….

— Або коли переїдеш до хлопця. Ну, по-справжньому. 

 — Так, при умові, що він теж любитиме тварин, — я усміхнулась йому.  — Що ти любиш, чай чи каву? — запитала, коли ми поїли. 

— Зранку каву, американо, можна з молоком. Ввечері травʼяний чай. 

 — Отже, заварюю чай, адже вже вечір, — наливаючи йому чай у чашку, я випадково торкнулась його руки, і відчула, як від цього легенького дотику по тілу побігли мурашки…