16. Ніл. Переїзд

Весь день я був схвильований. Намагався зайвий раз з кабінету не висовуватись, бо мені здавалось, що у мене на обличчі написано, що щось трапилось.

Вже думав, що з хлопцями сьогодні так і не пересічусь, але вони як відчули, що щось зі мною не так, бо вже коли я збирався виїжджати додому, щоб екстренно прибирати перед приїздом Мел, вони завалились до мене в кабінет:

— Поїдемо кудись відпочинемо після тяжкого трудового дня? — запитав Вік.  

— Ні, я сьогодні не можу, є плани, — я похитав головою. І почав як в лихоманці думати: яку ж відмовку можна сказати. А потім вирішив, що можна ж дати часткову правду, яка допоможе мені уникати тусівок, поки мама Мел буде у нас. — У мене гості приїжджають на тиждень, тітка. Хоче пройти якесь обстеження. 

— Сумно, — сказав Алекс. — А я вже, коли ти сказав про плани, подумав, що у тебе сьогодні побачення…

Ну про Мел їм точно знати не треба… Хай краще так. Все ж, формально, у нас ніякі не побачення. І це все просто гра. 

— Ну, коли тітка поїде, можна буде подумати про побачення, — я знизав плечима. — А цей тиждень буду пай-хлопчиком. 

— Добре, давай, відпочинь трохи від гулянок, — Вік поплескав мене по плечу. — А тоді, коли звільнишся, організуємо вечірку! Я тебе познайомлю зі своєю двоюрідною сестрою, вона якраз приїде до Києва…

— І не страшно тобі знайомити її з Нілом? Він же бабій, — сказав Алекс.

— Та чого це всі вирішили, що я бабій? — я насупився. 

— А що, ти вірний якійсь одній кралечці? — хмикнув Вік. — Авжеж, бабій, бо в тебе щодня нова подружка!

— Просто ще не було такої кралечки, яка б мені сподобалась настільки, щоб я захотів стосунків, — не погодився я. — А не я бабій.

— Отож, коли побачиш мою сестру, одразу захочеш серйозних стосунків, — не вгавав Вік. 

— Та з чого ти взяв, що мене зацікавить твоя сестра? Ладно, неважливо. Приїде, познайомимось, якщо так хочеш, — пробурмотів я. Подумав, що якщо буду надто пручатись, вони можуть щось запідозрити. — Але поки що цей тиждень я домашній хлопчик. 

— Добре, добре, — хлопці попрощалися і вийшли.  — Бувай, хороший хлопчику!  — крикнув Алекс, вже зачиняючи двері за собою. 

Ну, ніби пронесло. На цей раз. Якось вже тиждень викрутимось. Я все пояснив, тож вони мають відчепитися…

***

Коли робочий день завершувався, я написав Мел, щоб написала мені за півгодини, як буде готова виїжджати. Відчував себе якимось школяром, чомусь хвилювався через цей переїзд, хай і тимчасовий.

Приїхав додому і почав посилено прибирати.

Не те щоб у мене був сильний бардак, але і порядку ідеального не було. Коли Мел написала, я сяк-так прибрав. Тож виїхав одразу за нею.

Вона сказала мені номер квартири і я зайшов до підʼїзду, щоб допомогти знести речі.

Коли вона зустріла мене на сходовому майданчику, я побачив чотири сумки. 

— Ого, ти серйозно підійшла до справи! Привіт, — я усміхнувся.

— Ну, ти ж сказав узяти якісь дрібнички, — відповіла вона, теж з усмішкою. 

— Ну тоді чекай, я перетягну все це до ліфту… Відчуваю, ми довго це розставлятимемо. Ну, розставляти є куди, тож нормально….

***

Коли ми вже підійшли до квартири, я трохи хвилювався. Насправді я ще ніколи не жив під одним дахом з дівчиною, це мав бути абсолютно новий досвід для мене. 

Я відчинив двері і затягнув речі, але спочатку пропустив Мел всередину.

— Я тут подумав, це виходить, що нам доведеться і в ліжку разом спати… Ну, щоб твоя мама точно ні про що не здогадалася…