13. Мел. Дівочі посиденьки

Я якраз готувала вечерю, коли пролунав дзвінок у двері. Трохи здивувалася, бо нікого не чекала, було вже досить пізно. В голові промайнула думка — раптом це Ніл, він же знає мою адресу… Але тут же я сама на себе розсердилась, адже навіщо Нілу приїздити до мене додому, він же сам сказав, що не буде “клеїтись” до мене…

Відчинила двері і побачила Віку. Вона була заплакана, туш для вій розмазалася по щоках. 

— Віко, що сталось? — вражено запитала я. В голову полізли думки про найгірше — хтось із рідних потрапив у аварію, самій Віці поставили якийсь поганий діагноз… Та вона зітхнула і сказала:

— Ми з Ігорем розійшлись, от! 

— Ви з Ігорем? Але чому, ви завжди були прямо ідеальною парою! Через що ви посварились? 

— Я побачила у нього в телефоні листування з якоюсь Міланою! — вона раптом заплакала. 

 — А ти з ним говорила про це? Може, є якесь пояснення — наприклад, вона його двоюрідна сестра чи подруга дитинства… — я взяла її за руку, привела на кухню і зробила їй каву, в яку плеснула трохи коньяку. — Ось, випий, зігрієшся і заспокоїшся… А потім подумаємо, що робити далі. 

— Дякую, — вона взяла каву і відпила трохи. — Він сказав, що нічого такого їй не писав! І що інтернет-листування це взагалі ніяка не зрада! Бо ж вони "не бачились" вживу! 

— Треба, щоб ти йому сказала, що тобі неприємно, думаю, він все зрозуміє. Може, він думав, що для тебе це не виглядає як зрада… Але все одно розходитися через якесь одне листування — це неправильно! 

— Я сказала, але він сказав, що я перебільшую. Тому я і пішла! — вона знову відпила кави. 

 — Можеш заночувати в мене, — запропонувала я. — А завтра, може, він перепросить тебе і ви помиритесь…

— Дякую, — вона обійняла мене. — Дякую, Мел… 

***

Ми влаштували справжню дівочу вечірку з переглядом романтичної комедії за пляшкою вина, і  коли вже фільм закінчився, Віка зітхнула:

 — Хоч тобі пощастило з хлопцем, він такий уважний, добрий… І багатий…

 — Ну, для мене багатство ніколи не було головною вимогою до чоловіків, — знизала плечима я. 

— І все одно, це все ж зручно. Певно, він дарує тобі всякі дорогі штучки… Я теж хочу, щоб мені дарували дорогі штучки, — вона кумедно насупилась. — Хоча, ти маєш рацію. Головне, щоб хлопець був відданим. Бо якщо він не відданий, то значить не кохає тебе. 

Я вже була наважилася їй сказати, що справжній Олег зовсім не відданий, а скоріше навпаки,  але тут же в голову прийшла думка, що подруга може образитися через те, що я обманула її, і що вона відчує себе незручно. Тому, не кажучи безпосередньо про мою ситуацію, я погодилась із нею:

 — Я теж думаю, що найголовніше у стосунках — це довіра і відданість. Ігор обов’язково зрозуміє свою помилку і помириться з тобою. А якщо й ні — то ти завжди можеш знайти іншого хлопця, ти просто чудова дівчина! Головне, не думати, що це ти якась не така. Якщо він брехун — то це тільки його проблема, може, якісь комплекси він має… А може, це просто непорозуміння, і скоро ви в усьому розберетесь і знову будете разом…

— Дякую тобі Мел, ти така хороша, — вона ледь усміхнулась. — Ну, якось там буде… Але я не хочу думати про це зараз. Давай краще подивимось ще одну комедію!

***

Ми так засиділися звечора, що вранці проспали. Я похапцем збиралась на роботу, а Віці запропонувала, якщо вона хоче, залишитися в мене, але вона сказала:

 — Не хочу здатися надто нахабною, я поїду до себе, але давай зразу тебе відвезу на роботу. До речі, ти не розповіла мені, як тобі новий бос. Симпатичний? Не надто суворий?

 — Е-е-е… Нормальний, — я саме фарбувала очі і від несподіванки цього запитання втрапила собі щіточкою від туші в око.  — Ну, принаймні він сказав, що не буде до мене клеїтися…

 — А він вільний? Молодий? Симпатичний? — закидала Віка мене цілим градом запитань.  — Може, ти мене з ним познайомиш?

“Ви вже знайомі”, — мало не ляпнула я, але потім викрутилась:

 — А Ігор? Ти що, готова його віддати якійсь Мілані? Може то взагалі якась пенсіонерка під ніком пише?

 — Ну, я ще подумаю… — протягнула Віка…

Ми викликали таксі, на щастя, воно приїхало швидко, і на дорозі не трапилось заторів. Я мала вийти біля свого офісу, а Віка поїхати далі, її квартира була не так далеко. І коли машина зупинилася і я зібралась виходити, Віка раптом запитала, здивовано дивлячись за моє плече: 

 — А що, Олег теж тут працює? Он його машина, я номери запам’ятала!