12. Ніл. Похід до бару

Не знаю, чому з нею я поводився, як зовсім інша людина. Мені хотілось справити враження "правильного" чоловіка? Певно, так і було. Але це було зовсім не властиво для мене. Та я нічого не міг з собою зробити.

Так, авжеж, я вже обіцяв собі, що не буду залицятись до Мел,  але одна справа пообіцяти це собі, а інша — сказати їй самій. Але ж і тут я знайшов лазівку і сказав що "можу" пообіцяти, а не пообіцяв одразу. 

Мел, коли почула ці слова, якось знічено усміхнулась.

— Та я не вимагаю якихось обіцянок, — швидко сказала вона. — Я знаю, що ти не така людина. Все нормально, мені прямо незручно, що ця тема взагалі постала між нами…

Цікаво, яка це я "не така" людина? Не чоловік, чи що?

Я ледь усміхнувся, почувши ці її слова. 

Але вона була дуже милою зараз. 

— Все нормально, — я продовжував усміхатися. — Ну, тоді до завтра?

 — Так, до завтра. Добраніч, — вона усміхнулась мені і вийшла з машини. Вже дійшовши до самого під’їзду, озирнулась і помахала мені, а потім двері за нею зачинилися. 

Я поїхав геть, не давши собі думати про все це. Я почувався дуже дивно. 

Але коли я вже майже підʼїхав до будинку, мій телефон задзвонив. Це був Алекс.

Я відповів на гучномовці. 

— Алло? 

 — Привіт, чим займаєшся? — запитав він. 

— Та от завіз… еее… — я обірвав себе. Нащо мені казати Алексу про те, що я завіз Мел? Бляха… Але тепер зупинятись на півслові теж було тупо. — Мел завіз, ми сьогодні довше працювали.

 — Он як, — він якось іронічно промовив ці слова.  — А я хотів тебе запросити сходити в бар, то, певно, ти вже не захочеш?

— Чому це я не захочу? — я ледь насупився через його натяки. — У нас з Мел чисто робочі стосунки. Вона звільнилась з попередньої роботи, бо шеф приставав. Тож яка б симпатична вона не була, я не буду до неї лізти. 

 — Навіть так? Ну тоді з чистою совістю можемо поїхати відпочити, з дівчатами пофліртувати, як тобі така ідея? — запитав Алекс. 

— Так, ідея прекрасна! — сказав я з ентузіазмом. Правда, ентузіазм цей був трохи награний, але я впораюсь з цим. — Де зустрінемось?

— Давай у нашому улюбленому барі за півгодини!

— Домовились, — відповів я. — Скоро буду…

***

Авжеж, мені було не до барів і всього такого, але чисто з впертості я мав поїхати туди і підчепити якусь кралю, яка залюбки прведе зі мною цей вечір.

Коли я приїхав, Алекс вже був всередині за баром. Я підійшов до нього і сів поруч, замовивши собі віскі.

Музика била по вухах, дратуючи мене, настрій був не барно-клубний, але я усміхався.

Алекс, навпаки, був у гарному настрої. 

 — Як тобі ті двійко дівчат? — він кивнув на блондинку і брюнетку за одним із столиків. — Здається, вони нудьгують, може, підемо познайомимось? 

Хотілось сказати щось типу "вони не в моєму смаку", ну дійсно, хай вони були довгоногі і довговолосі, чогось в них мені не вистачало, але я не міг зрозуміти, чого саме.

— Ходімо, — я кивнув. Треба було припинити цей дивний стан за будь-яку ціну. 

Ми встали з-за бару і підійшли до дівчат. Алекс заговорив першим:

— Привіт, можна скласти вам компанію? А то нам сумно, і вам, схоже, теж, разом буде веселіше… 

— О, залюбки, мене звуть Аня, — сказала та, що була блондинкою, і зацікавлено поглянула на Алекса. 

— А я — Таня, — сказала брюнетка, поглянувши на мене і ледь облизнувши пухкі губки. 

— Мене звуть Алекс, а це мій друг, Ніл… — представив мене друг. — Давайте замовимо ще випивки, що ви будете?...