10. Ніл. "Вона просто моя працівниця"

Коли я повернувся до кабінету і сів навпроти партнера, то одразу сказав:

— Слухай мене, я скажу тобі це всього один раз. Якщо ти хоч подивишся на неї якось так, як їй не сподобається, я влаштую тобі ще те солодке життя, Ігорю. 

 — То так би й сказав, що сам на неї око поклав, я що, не розумію, — ображено відповів він. — А то прямо мало не битися поліз… Як в дитинстві, чесне слово… Якби я знав, що це твоя коханка, то не жартував би з нею…

— Вона не моя коханка. Вона просто моя працівниця, — сказав я роздратовано. — Не лізь до моїх працівниць, це тобі не ескортниці в клубі. 

— А та, біленька, Настя, була наче й не проти. — хмикнув він. — Коли я її запросив до ресторану… Я думав, що і цій така ідея сподобається…

— Загалом, сподіваюсь, ти мене почув, — я вирішив закрити тему. — А тепер давай повернемось до контракту…

***

Коли Ігор виходив, я вирішив вийти з ним до приймальні. Раптом Валерії знову не буде? Я не хотів, щоб він залишався наодинці в одному приміщенні з Мел. 

Мел сиділа за компом і працювала, вона мигцем поглянула на нас і знову опустила очі на екран. Валерія теж була тут, вона привіталася зі мною і запитала, чи зробити мені каву.  

Я провів Ігоря, а потім, коли повертався повз моїх працівниць, сказав:

— Меланіє, принесіть мені каву. 

І пішов до свого кабінету.

Мел прийшла за пару хвилин з кавою. Вона поставила чашку на стіл і запитала:

 — Все пройшло добре? Сподіваюся, він не злився на тебе? 

— Я злився на нього, якщо бути точним, але все пройшло нормально, — я ледь насупився, але потім, коли поглянув на Мел, мій вираз обличчя вже не був таким суворим. — Ти точно в порядку? 

 — Так, зі мною все добре, майже завершила ті документи, зараз принесу тобі на підпис, — вона усміхнулась, — Якраз поки вип’єш каву, вони будуть готові. 

— Добре, — я кивнув. — Тоді чекаю…

Далі робочий день йшов без непередбачуваностей. Хлопці сьогодні до мене не заходили, ну, це було ясно, початок робочого тижня вони завжди були як сонні мухи. 

А вже ближче до четверга прокидалися і ми починали тусити вечорами, як того разу, в ресторані і клубі. 

Раптом мені на телефон прийшло повідомлення. Адресат був підписаний, це була "Катя 90-60-90, Компас", в телеграмі, куди вона мені написала, у неї на аватарці було фото. Коли поглянув на нього, згадав.

Ми дуже непогано провели ніч тиждень тому. 

Вона написала: 

"Привіт, може, сходимо кудись разом?”

Я не був фанатом повторних зустрічей, хоча коли записував чийсь телефон, або давав свій, це означало, що дівчина того дійсно варта.

Однак чомусь зараз мені зовсім не хотілось нікуди з нею йти. Та і не тільки зараз, чомусь це повідомлення навіть викликало в мені роздратування, хтозна чому.

"Привіт, пробач, але я відмовлюсь", — написав я врешті-решт.

Ну не маю ж я ще щось їй пояснювати? 

Я сховав мобільний до кишені і вийшов до приймальні. Валерії вже не було, ну, це було й не дивно, вже була майже девʼята.Я взагалі нікого не очікував тут побачити.

Але Мел сиділа за компʼютером і щось там зосереджено друкувала. 

— Ти чому додому ще не поїхала? — звернувся я до неї.

— Та, хотіла  завершити друкувати цей звіт, щоб завтра до нього не повертатися, — сказала вона. — Валерія попросила, вона гарно до мене ставиться, я не хотіла їй відмовляти…

— Завтра завершиш, — сказав я. — Поїхали. Я відвезу тебе.

 — Дякую, — вона виглядала трохи збентеженою. — А це зручно? Колеги нічого не скажуть?..

— Думаю, якщо вже навіть Віки нема, то тут мало хто залишився. А навіть якщо і залишився — особисто мені все одно. Якщо тебе це хвилює, то можу знову просто викликати тобі таксі.

 — Мене не хвилює, — вона тут же виправилася. — Вірніше, не хвилює, що скажуть колеги, а хвилює, чи тобі зручно. Бо ти теж втомився, маєщ відпочити, а не витрачати час, щоб везти мене додому…

— Мені нормально, — я знизав плечима. Чомусь відчував якесь дивне хвилювання поруч з нею. Це було невластиво мені і незвично…