9. Мел. Захмсник

 — Добрий день, Ніл Олексійович на вас уже чекає, заходьте, будь ласка, — я усміхнулася партнеру свого шефа. Це був огрядний чоловік років п’ятидесяти, з маленькими глибоко посадженими очима. 

— Добрий, — він якось оцінююче поглянув на мене і ступив пару кроків вперед, я інстинктивно зробила пару кроків назад, аж поки не вперлась спиною в стіну.— Мила дівчинка, може, повечеряєш зі мною сьогодні? — його долоня торкнулась моєї талії. — Ти ж хочеш, щоб шеф підписав контракт, правда? 

 — Ви жартуєте? — запитала я, намагаючись зберігати спокій, хоча серце било на сполох. — Це якось не дуже смішно…

— Які ресторани ти любиш? Потім можна буде заїхати в хороший готель, все буде по вищому розряду… — його долоня стисла мій бік. — Не ламайся. 

— Відпустіть мене, будь ласка, — я спробувала відвести його руку. — Я не ходжу в ресторани. 

— Якого біса? — раптом почула я голос Ніла поруч. 

А ще за мить рука з моєї талії зникла. Ніл схопив свого партнера за неї і відсмикнув від мене.

— Ігорю, що відбувається? — він став між мною і ним, його погляд був невдоволений, навіть злий. 

 — А що таке, вже й пожартувати не можна, — пробубонів Ігор, який ніби аж менший на зріст став від такої рішучості Ніла. — Просто поговорив із твоєю новою секретаркою…

— Більше не говори з нею, інакше залишишся не тільки без контракту, — сказав Ніл з погрозою в голосі. — Іди в кабінет. Я зараз прийду. 

Ігор тільки плечима знизав і пішов до кабінету. Мені було дуже соромно перед Нілом, адже він міг подумати, що я якось спровокувала його партнера. На попередніх моїх місцях роботи таке траплялося — люди говорили, що раз чоловік чіпляється до жінки, то жінка теж у цьому винна. Хоча тут я ніби ніяких приводів не давала, але раптом те, що я йому усміхнулася, він сприйняв як заклик до дії?

— Пробач. Раніше він такого не робив… — він потер потилицю. — Але не думай, що працювати на мене небезпечно. Я дам всім зрозуміти, що якою б красунею ти не була, торкатись тебе без твого на те дозволу нікому не можна. 

 — Та все нормально, — сказала я. — Може, він справді пожартував, люди різні, для декого така поведінка характерна, а я просто розгубилась…

— Ти не маєш підігравати таким людям. Все, що тобі некомфортно, треба відсікати одразу. Наступного разу, якщо не дай Бог щось таке трапиться, клич мене. А якщо мене поруч нема, можеш вдарити такого придурка в причинне місце. Він одразу відчепиться. 

 — Не хочу, щоб ти втратив партнера, — я усміхнулась. — Та й нічого б він не зробив, навколо люди. І все одно я дуже вдячна тобі за те, що ти заступився за мене. Ти хороша людина, я це ще тоді в ресторані зрозуміла…

— Я не хороша людина, ти погано мене знаєш, — він знизав плечима. — Добре, піду до нього. Хочу швидше з цим розібратися і хай валить.

 — Добре, я поки надрукую документи, про які ти просив, — сказала я, і він вийшов. 

До кабінету повернулась Валерія, яка виходила в бухгалтерію. Вона звернула увагу на моє червоне обличчя.

 — Щось трапилось? — запитала вона. 

 — Та ні, все добре, — я не хотіла вдаватися в подробиці, мені досі було соромно від однієї думки про того мужика, що чіплявся до мене. Треба на якісь курси самооборони записатися, чи що? І дійсно, як тільки почне хтось чіплятися — одразу застосовувати якийсь прийом… Треба подумати над цією ідеєю…