8. Ніл. "Ставка приймається"

От про це я не встиг подумати. Бо і сам не очікував побачити Мел, не те що попередити про це друзів. 

— Заходьте швидше і двері за собою зачиніть, — я кивнув на двері за ними. — Буду говорити коротко: так, вчора все дійсно було спонтанно, я вас не обманював, я грав роль її хлопця, бо мені стало її шкода. І ви самі знаєте, я не провів з нею ніч чи щось таке. 

 — Ага, ти, здається, поїхав  додому з тією руденькою… Не знав, що тобі подобається такий типаж, — хмикнув Алекс. 

А от про руденьких це уточнення було недоречним. І нащо він це згадав? 

Я ледь насупився. Не хотів, щоб Мел подумала, що я якийсь маніяк. І що в клубі зняв дівчину, схожу на неї, хоча по факту так і було… 

— Мені подобаються різні дівчата, — сказав я рівним голосом і знизав плечима. — Загалом, я не хочу, щоб на фірмі дізнались обставини нашого з Меланією знайомства. Зможете тримати це тільки між нами чотирма? 

— Спробуємо, — кивнув Вік. Він ніби ще щось хотів запитати, але перевів погляд на Мел.

— Алексе? — я вигнув брову. 

— Так, будемо мовчати, ми ж друзі, якщо просиш, ми все зробимо, — пробурмотів Алекс. 

— Меланіє, можеш іти, Валерія вже, певно, повернулась. Вона пояснить тобі деталі по плануванню, покаже телефонну книгу і все інше, — сказав я до Мел. 

 — Добре, дякую, — вона швидко підвелася з крісла і вийшла з кабінету. 

— Друже, якого біса? — тут же сказав Алекс. — Хіба не ти кричав, що ніколи не будеш поєднувати робоче та особисте? 

— А де я поєдную? — я насупився. — Я теж не очікував побачити її на співбесіді. Її відібрала Валерія. Значить, Меланія хороший спеціаліст. Чи ти пропонуєш закенселити її просто за те, що ми вчора випадково познайомились? 

 — Я ж бачив, як ти на неї дивишся, — продовжив він. — Думаю, тобі не вдасться не змішувати робоче й особисте… Зрештою ти маєш право робити, що хочеш, просто потім не кажи, що я не попереджав тебе…

— Чому це мені не вдасться? — я насупився. — Я впевнений на всі сто, що можу контролювати себе абсолютно повністю. Я керую своїм життям, а не воно керує мною. 

— Ставлю сотку, що він її затягне в ліжко, — ігноруючи мою фразу, сказав Вік, який до того майже зовсім мовчав. 

— Ставка приймається, — урочисто оголосив Алекс. — А потім йому доведеться шукати нову секретарку, бо цю тутешні акули виживуть!

— Нічого її не виживуть, вона дуже старанна, — я ще більше насупився. — Буде добре поратись з роботою, буде працювати, і крапка. 

— Ех, ти невиправний оптиміст, — сказав Алекс.  — Але облишимо тему новенької, давай поговоримо про фінансові питання…

***

Коли хлопці пішли, я зайнявся роботою. Валерія вводила Мел в курс справи, вони зараз разом сиділи в приймальні, ніби поладнали, і це був хороший знак. На обід я нікуди не пішов, бо треба було підготуватись до зустрічі, яка мала відбутись одразу після обідньої перерви. 

Ми мали підписати великий рекламний контракт з мережею ТЦ на їхні рекламні площі. Всі моменти вже були нарешті узгоджені і нам лишалось тільки фізично підписати все. Валерія вже перевірила документи і вони лежали у мене на столі. Я теж все перевірив, все було саме так, як має бути. 

В призначений час партнер прийшов, я вже почув його голос в приймальні. Став очікувати, але щось він не поспішав.

Я визирнув з кабінету і побачив, що мій партнер нависав над Мел, яка притислась спиною до стінки… І тут, здається, мені трохи знесло дах…