6. Мел. "Готуйся до пекла"

— Доброго ранку, Ніле Олексійовичу, Меланія вже прийшла на співбесіду, вона почекає, скільки скажете, коли будете готові її прийняти… — затараторила Валерія. 

Нічого собі, то виходить, він і є той шеф? Я дуже здивувалася, бо він був молодий, я думала, що може, просто якийсь рядовий співробітник чи начальник відділу… Тепер я зовсім розгубилася і тільки кліпала очима, намагаючись зібратися з думками. 

— Доброго ранку, — Ніл залишався незворушним, ніби взагалі мене не впізнав. Або зробив вигляд, що не впізнав. — Добре, заходьте за пʼять хвилин, Меланіє, проведемо співбесіду, — і на цих словах він зайшов до кабінету, прикривши за собою двері. 

— У нього вчора були важкі переговори з англійцем, — сказала тихо Валерія. — Певно, пили, а шеф не дуже по алкоголю. 

Я подумала, що через мене вчора англійцю довелося несолодко, але нічого не сказала, лише кивнула головою.

— Меланіє, заходьте! — почула я з кабінету. 

Я підвелася на ноги, набрала в груди повітря, як перед важливим екзаменом, і відчинила двері кабінету….

— Проходьте, Меланіє, — він переглядав документи на столі, здається, там було моє резюме. — Сідайте. 

 — Доброго ранку… — знову повторила я, почуваючи себе страшенно по-дурному. 

Пройшла до крісла, що стояло прямо перед його столом і сіла. Очікувала, що він зараз скаже, що моя кандидатура, на жаль, йому не підходить. 

— Привіт, — сказав він тихіше, так, що навіть я ледь чула. І на його губах заграла усмішка. — Ти спочатку скажи, тобі як, хочеться працювати на мене? Чи буде некомфортно після вчора? 

 — Я думала, ти мені відмовиш, — так само тихо сказала я. 

— Ну, я дивився твоє резюме вчора, там все в порядку. Єдине, що у нас багато понаднормової роботи. Але і зарплатня за це вища, і понаднормові години ми оплачуємо. Якщо тебе не лякає, що інколи з офісу доведеться їхати о десятій і якщо ти стресостійка в цьому плані і швидко відновлюєшся — можемо спробувати. 

 — Мене не лякає, — швидко сказала я. — Постараюся не розчарувати тебе.

Відчувала якесь дивне хвилювання, сама не знаю чому. Може, через учорашній вечір, коли він виручив мене? 

— Ну, тоді вважатимемо, що я тебе взяв, — він зазирнув мені в очі.

Чомусь ця фраза звучала все ж трохи двозначно і я  відчула, що червонію. 

— Які будуть мої обов’язки? — запитала я, щоб трохи відігнати цю незручність. ‘

— Валерія введе тебе в курс справи, в основному це координація моїх зустрічей, стикування, дзвінки, допомога з документами, супроводження на зустрічах і таке інше. Ця посада практично мого замісника в якомусь сенсі. 

— Тоді піду вникати в курс справ, — усміхнулась я. 

— Так, супер, вперед, — він кивнув. — Але про те, що було вчора… Нікому не розповсюджуватись. Хай це буде нашим секретом, добре? 

 — Я розумію,  — сказала я. — Нікому ні слова…

Він усміхнувся і сказав, що я можу йти. 

Я вийшла із його кабінету і мало не зіткнулася з молодою білявкою, яка тримала в руці теку з паперами. Вона поглянула на мене якось дивно, ніби з презирством. 

— Невже Валерія вже пішла з посади? Ніби я ще зранку бачила її. 

— Так, вона була, може, вийшла ненадовго, — відповіла я.  — Тепер я буду секретарем…

— Ти? — вона ще раз оглянула мене і продовжила дуже тихо, так, щоб чула тільки я: — Не знала, що шефу подобаються руді. Значить, ось чому. Переспала з ним і думаєш, що тепер будеш тут керувати? Не пройде цей номер, дівчинко. Тут всі будуть тебе ненавидіти за те, що ти забрала найкращу посаду у працівниць, які довго трудились, щоб отримати її… Готуйся до пекла.