3. Мел. "Ну, пробач, що не Олег"

Коли Віка сказала, що ми гарна пара з “Олегом”, який насправді, певно, був не Олег, я взагалі не знала його імені — я відчула, що червонію. А коли вона запитала про весілля, то навіть не знала, що й відповісти. Добре, що в “Олега” задзвонив телефон і таким чином усіх відволік від цієї теми. 

 — А у вас коли весілля? — запитала я Віку у відповідь. 

— Ну, ми з цим не поспішаємо… Це ж ти кричала, що у вас з Олегом воно от-от, на носі, хіба ні? 

 — Ми теж вирішили, що з цим не варто поспішати, — сказала я. Тепер і сама була не рада, що так багато наговорила подрузі. Хто ж міг подумати, що все так обернеться?

— Ну, не знаю… Мені здавалось, ви готові. Чи це ти образилась на Олега за це запізнення? — поцікавилась Віка. — Але ж він такий лапочка!

Здається, на слові "лапочка" "Олега" аж пересмикнуло. Він якраз відірвався від телефону.

 — Так, Олег дуже хороший, — кивнула я, почуваючись так, ніби сиділа на голках. Відчувала незручність — отак і допомагай комусь, а тут тебе вже майже одружили. — Але він дуже зайнятий, он на роботі якийсь аврал, мабуть, треба їхати туди…

Але "Олег" мого натяку не почув. Раптом я помітила, що він витріщається кудись в залу. І сама прослідкувала за його поглядом.

— Друже! Невже це ти? — сказав якийсь чоловік напідпитку, підходячи до нашого столику. — А це, невже це вона? Ну… Та дівчина? В сенсі, твоя дівчина, про яку ти розповідав?

— Так, — відповів "Олег" похмуро. — Знайомся, це Мел, її подруга Віка, та хлопець Віки, Ігор.

 — Сідайте до нас! — гостинно махнула рукою Віка. — Тут весело! 

— Я не сумніваюсь, що у вас дуже весело, — сказав незнайомець і ледь задушив смішок. — А я — Алекс! Ну, мої друзі сидять там, в іншій залі, то я просто еее… Вбиральню шукав. Здивувався, побачивши Ніла тут. 

— Алекс зве мене по прізвиську, — одразу пояснив "Олег". — Як річку "Ніл". Люблю Єгипет.

Алекс якось дивно на нього глянув, але потім закивав:

 — То ти будеш тут чи до нас зайдеш? Може, і друзів своїх бери, і дівчину! Чим більша компанія, тим краща! 

— Давай я до вас пізніше підійду, або завтра вже побачимось, я поїду додому з Мел, так? — він перевів погляд зі свого друга на мене. 

 — Ага, — я кивнула. — Приємно було познайомитись, Алексе, не ображайся. 

— Добре, тоді пізніше побачимось! — кивнув чоловік, потім якось дивно підморгнув "Олегу" і пішов геть. 

 — Музика така гарна, може потанцюємо? — Віка поглянула на Ігоря. 

Він кивнув і підвівся з-за столу. Вони рушили в центр залу, де вже танцювали інші пари, а ми з “Олегом” лишилися наодинці. 

— Тебе справді звуть Ніл? — спитала я, не приховуючи здивування. 

— Ну пробач, що не Олег, — він ледь насупився. 

— Тепер я ненавиджу ім’я Олег, — я усміхнулась. — Дякую, що виручив. Я реально дуже вдячна…

***

Ми ще трохи посиділи після повернення Віки з Ігорем, після того як я випила пару келихів вина, вже не відчувала такої незручності. Ніл виявився  дуже приємним і цікавим співрозмовником. Коли ми вже стали прощатися, Віка запитала в нього:

 — Ти відвезеш Мел додому? Чи з нами хай поїде?

— Авжеж, відвезу, — кивнув він, а потім махнув в сторону новенького на вигляд чорного BMW. 

 — Ого, то ти крутий, — очі Віки округлилися. — Добре, тоді бувайте, дякуємо за чудовий вечір, — вона обняла мене на прощання і прошепотіла на вухо: — Вау, який твій Олег класний! 

 — До зустрічі! — сказала я, усміхнувшись. 

— До зустрічі! — повторив за мною Ніл. 

Вони сіли в автівку Ігоря і поїхали, і тільки тоді я нарешті змогла трохи розслабитись. 

 — Ти не зобов’язаний мене відвозити, — сказала одразу Нілу. — Я зараз викличу таксі…