2. Ніл. "Ви така гарна пара"

Ми з друзями сиділи за столиком в ресторані. Вони знову підколювали мене на одну і ту ж саму, їхню улюблену тему. 

— Та ти взагалі, як робот. У тебе емоцій нуль. Моя Наталя каже, що у тебе цей, як його, емоційний спектр зубочистки, — сказав Алекс. 

— А люди без емпатії взагалі психопати, — додав Вік. — Є такі дослідження…

— У мене є емпатія, — пробурмотів я. — Он я допоміг своїй помічниці, коли в неї тачку забрали на евакуаторі зовсім нещодавно.

— Ні, коли ти допомагаєш заради вигоди, особливо, заради сексу, це не рахується за емпатію! — не погодився Алекс.

— Точно, я ніколи не бачив, щоб ти щось робив безкорисливо, — тут же підтакнув йому Вік.

— О так, я жахливий абʼюзивний монстр, — я насупився. — Ви помиляєтесь.

— Ніфіга, — Алекс засміявся. — Ну, ти можеш спробувати перевпевнити нас в іншому…

— Теж мені, дуже треба, — хмикнув я. Тут мій мобільний задзвонив. Це була Таня, нова дівчинка з рецепції головного офісу. Я планував вкласти її в ліжко, тож треба відповісти… — Я відійду на хвилину.

— Не затримуйся там довго, без тебе нудно, — сказав Алекс. 

— Домовились, — я усміхнувся і встав з-за столу.

Швидко пішов в напрямку передпокою до вбиралень, там було тихо і можна було поговорити. 

Аж раптом я почув дивну телефонну розмову, що лунала з глибини коридору. Її зміст мене здивував, я навіть забув про Ірочку, якій хотів подзвонити. 

І тут же подумав: та це, бляха, шанс!

Хай Різдво і Новий рік вже минули, але чому не подарувати бідній засмученій дівчинці диво?

З її розмови я більш-менш зрозумів, у чому справа, тож коли вона пройшла до столика, я пішов за нею. І не дав їй встигнути розповісти про того придурка друзям.

Потім я написав їй те повідомлення. Але тут втрутилась подружка незнайомки:

— Що ви там перезираєтесь? — дівчина захихотіла. — Олеже, Мел нам стільки всього про тебе розповідала! Але хотілось би послухати тебе!

Ну, принаймні я знаю її імʼя. Цікаво, як воно звучить повністю? Меланія?Отже, її батьки такі ж фанати старовини, як і мої…

— А що вона розповідала? — я усміхнувся. Ну, раз вони не впізнали, що я не Олег, значить знають його дуже погано. Тож у нас з цією Мел є шанс таки надурити їх.

— Що ти любиш ходити на різні тусівки, — підморгнула вона.  — І що твій батько має якийсь великий бізнес. А ти сам чим займаєшся?

— Ну тусівки я дійсно люблю, куди ж без цього, — я ледь скривився. — А сам я теж працюю. Чим ще займатися? Висять на шиї багатих батьків тільки придурки.  

Розповсюджуватись про свою роботу я не надто хотів. Більш за все тому що якби вони загуглили моє справжнє місце роботи, то одразу б побачили моє фото і моє справжнє імʼя. 

 — Ну, це правильно, — втрутився Ігор, який досі мовчав. — Я вважаю, що кожен має сам чогось досягти в житті. 

 — Ви така гарна пара, — Вікторія поглянула на нас із Мел. — Про весілля ще не думаєте? 

Саме в цю мить, може, щоб врятувати мене, мій мобільний задзвонив. Це був Алекс. Точно, я зовсім забув про хлопців… 

— Це по роботі, — я зітхнув і відбив виклик. — Я зараз повідомлення напишу… Все ж, треба хоч інколи мати вихідні. 

Я написав Алексу:

"Я в іншій залі ресторану, я такий емпатичний, що зіграв хлопця дівчини, яку кинули, перед її друзями, викуси!"

Задоволено усміхнувся і заблокував екран. 

Віка ще щось розповідала якусь мить, але я слухав упіввуха.

Аж раптом до зали увійшов Алекс і вирячився на мене…