Розділ 31. Заголовки

Ранок після конференції зустрів Айві не тишею й спокоєм примирення, а гучним, наполегливим сигналом телефону, що почав вібрувати на тумбочці ще до світанку, — Брук, яка спала на сусідньому дивані в тісній вітальні квартири Ітана, застогнала, натягуючи подушку на голову, поки Айві навпомацки шукала телефон серед ковдр.

Повідомлень виявилось десятки — від координаторки агенції, стривоженої заголовками, які вже розлетілись мережею, від незнайомих номерів, що представлялись журналістами кількох місцевих видань, і навіть одне від Патрісії Гомес, яка писала коротко й по-діловому: "Зателефонуй мені, щойно прокинешся. Це важливо".

Айві відкрила браузер, і перший-ліпший заголовок, що вискочив на екрані, змусив її серце завмерти.

"Скандал у "Ріці": мільярдер Хейл б'ється за серце своєї колишньої "фальшивої нареченої" — покоївки, яку звільнили за обман".

Вона змусила себе прочитати статтю до кінця, попри тремтіння рук, — і зрозуміла, звідки взялись усі ці деталі. Журналістка, що підписала матеріал, пояснювала: обличчя "загадкової супутниці" з фотографій балу кількатижневої давнини виявилось легко впізнаваним для будь-кого, хто уважно стежив за світською хронікою Палм-Бею, — досить було порівняти вчорашні знімки з балкона з тими першими, зробленими ще на прийомі в готелі Азур. А далі, як це часто буває в тісному світі заможних кіл, спрацювало "сарафанне радіо": хтось із гостей балу підприємців, найімовірніше, сама місіс Каннінгем, яка вже раз розпитувала Айві про родину, впізнала в ній колишню покоївку маєтку Вітфілдів і не втрималась поділитися здогадкою зі знайомою журналісткою. Решту — про звільнення, про сукні з гардеробу — досвідчені репортери, судячи з усього, вивідали в кількох телефонних дзвінках до персоналу готелю й агенції.

Під заголовком розміщувались одразу кілька фотографій — розмита, але цілком впізнавана картина бійки між Грейсоном і Маркусом, кадр із розсіченою губою Грейсона, і, найгірше, той самий фотознімок поцілунку на балконі, зроблений із такого ракурсу, що не залишав жодних сумнівів щодо того, хто саме перебував в обіймах мільярдера того вечора.

— О ні, — прошепотіла Айві, відчуваючи, як шлунок стискається від жаху. — Брук, прокинься. Це набагато гірше, ніж я думала.

Брук, розплющивши очі й побачивши вираз обличчя подруги, миттю сіла на дивані, забираючи в неї телефон, аби прочитати статтю самостійно.

— Вони знайшли все, — сказала вона приголомшено, гортаючи текст. — Про звільнення, про Елеонор, про сукні з гардеробу, навіть про те кольє, яке тобі дарував Грейсон.

Айві опустилась на край дивана, притискаючи долоні до обличчя, — вчорашня ніч, той короткий, дорогоцінний момент справжнього примирення, здавалась тепер таким далеким, таким тендітним порівняно з цією новою хвилею публічного приниження, що загрожувала змити геть усе, чого вони з Грейсоном щойно досягли.

Телефон завібрував знову — цього разу дзвінок, і на екрані висвітилось ім'я, яке змусило серце Айві застукотіти ще сильніше.

— Грейсоне, — сказала вона, приймаючи виклик тремтячою рукою.

— Ти вже бачила? — його голос звучав напружено, хоча в ньому не було тієї крижаної відстороненості, яку вона чула ще кілька днів тому, — тепер це була тривога двох людей, об'єднаних спільною проблемою, а не роз'єднаних взаємною образою.

— Бачила, — відповіла вона. — Це жахливо, Грейсоне. Вони знають усе.

— Знаю, — сказав він. — Моя команда з піару вже телефонує безперервно з шостої ранку. Але я хочу, щоб ти знала одне: я не збираюсь ховатися чи прикидатись, що нічого не було. Досить нам обом ховати правду.

Айві відчула, як щось тепле й водночас тривожне ворухнулось у грудях від цих слів, — рішучість, з якою він щойно заговорив, разюче відрізнялась від того відчаю, який охоплював її щоразу, коли вона уявляла собі, як преса розриває на шматки їхню й без того тендітну історію.

— Що ти пропонуєш? — запитала вона.

— Приїзди до мого офісу, — сказав Грейсон. — Разом обміркуємо, як діяти далі. Я не хочу вирішувати це за тебе, Айві. Хочу вирішувати це з тобою.

Офіс Грейсона на верхньому поверсі хмарочоса зустрів Айві незвичною метушнею — кілька співробітників піар-відділу сновигали коридорами з ноутбуками, обговорюючи стратегії реагування на пресу, а сам Грейсон, коли вона нарешті увійшла до його кабінету, стояв біля панорамного вікна, тримаючи в руці телефон, який, судячи з виразу його обличчя, щойно повідомив чергову неприємну новину.

— Моя бабуся вже знає, — сказав він, коли побачив Айві на порозі, і в голосі його прозвучало щось середнє між роздратуванням і прихованою усмішкою. — Подзвонила п'ять хвилин тому, сказала дослівно: "Нарешті ти перестав поводитися, як йолоп, Грейсі". Так що принаймні одна людина в моєму житті цілком задоволена цим скандалом.

Айві мимоволі усміхнулась, попри всю тривогу, — образ Дороті, яка телефонує онукові з практичними докорами посеред медійного шторму, здався їй несподівано втішним у цьому хаосі.

— А що каже твоя команда? — запитала вона, сідаючи у крісло навпроти його столу.

— Що найкраща стратегія — щирість, — відповів Грейсон, сідаючи поруч, а не за стіл, наче навмисно скорочуючи ту офіційну дистанцію, яка завжди існувала між ними в цих стінах. — Дати одне спільне інтерв'ю, розповісти правду без прикрас — про те, як ти вигадала цю історію через відчайдушне бажання відчути себе іншою людиною хоча б один вечір, про те, як я не зумів пробачити одразу, про бійку, про Маркуса. Люди, як не дивно, значно прихильніші до чесних історій кохання з помилками, ніж до ідеальних казок без жодної тріщини.

— А Елеонор? — запитала Айві тихіше, найбільше боячись саме цього питання. — Вона теж фігурує в цій історії. Я завдала їй достатньо клопоту.

Грейсон на мить замовк, а потім потягнувся до телефону на столі.

— Є єдиний спосіб дізнатись, — сказав він. — Поїхати до неї особисто. Разом.

*

Маєток Вітфілдів зустрів їх тим самим кутим ворітьми, тими самими доглянутими живоплотами, — але коли вони під'їхали алеєю, Айві відчула зовсім інше хвилювання, ніж те, з яким колись прокрадалась крізь заднє подвір'я на світські прийоми. Елеонор чекала на них на порозі, руки складені перед собою в тій самій знайомій, стриманій позі, — але вираз її обличчя, коли вона дивилась, як вони виходять із машини разом, тримаючись за руки, був не таким суворим, як очікувала Айві.