Розділ 26. День другий

Ранок у квартирі Ітана починався, як завжди, із запаху кави й радіо, яке хтось налаштував на хвилю зі старим рок-н-ролом, — і коли Айві зайшла на кухню, застала там самого господаря помешкання, який сидів за столом у футболці з вицвілим принтом якогось гурту дев'яностих, чиєї назви вона так і не змогла розібрати під роками прання. Ітан був невисоким, кремезним чоловіком років тридцяти, з легким животиком, який анітрохи не соромився показувати під тісною футболкою, з тижневою щетиною на щоках і освітленим, майже білявим чубом, який стирчав на всі боки, ніби він щойно виліз із ліжка й навіть не намагався щось із цим удіяти.

— Кава на плиті, — сказав він, не відриваючись від чергової порції фотографій, розкладених перед ним на столі. — Ще тепла.

— Дякую, — відповіла Айві, наливаючи собі чашку.

За кілька хвилин на кухню зайшов Маркус, уже одягнений у форму охоронця, з контейнером для обіду в руках.

— Хтось із'їв усі яйця знову, — пробурмотів він, зазираючи в холодильник.

— Не я, — озвався Ітан, не піднімаючи погляду.

— Тоді Брук, — розсміялась Айві.

Маркус зачинив холодильник, зітхнувши, а потім, глянувши на годинник, сказав:

— Слухайте, я сьогодні ввечері вільний. Давайте сходимо кудись, поїмо разом, відволічемось трохи.

— Тако біля пірсу? — запропонував Ітан. — Недорого і смачно.

— Годиться, — кивнула Айві.

— Тільки не питай мене, як там на роботі, — додала вона, коли Маркус глянув на неї з тим звичним, обережним занепокоєнням. — Просто хочу один вечір без розмов про конференцію.

— Домовились, — усміхнувся Маркус. — До речі, як там узагалі ця агенція? Важка робота?

— Виснажлива, — зізналась Айві ухильно, не заглиблюючись у подробиці того, чия саме компанія орендувала зали готелю "Ріц" на ці три дні. Маркус знав тільки, що дівчата отримали контракт на якусь велику конференцію, і, зайнятий власною новою роботою в торговому центрі, ніколи не розпитував надто детально, — і Айві, зі свого боку, воліла тримати цю частину свого життя подалі від нього, розуміючи, що бодай натяк на ім'я Грейсона Хейла неминуче викличе в Маркуса ту саму рішучу тривогу, яку вона вже бачила в ньому тиждень тому.

Брук забігла на кухню за кілька хвилин, уже вдягнена, кусаючи тост на ходу.

— Наш трансфер за двадцять хвилин, — оголосила вона.

Айві поспіхом зібралась — зачесала волосся в тугу гульку на потилиці, тим самим суворим, практичним способом, яким укладала його щоразу перед робочою зміною, нанесла легкий шар тонального крему й трохи туші на вії, нічого зайвого, — і за десять хвилин вони з Брук уже сиділи в невеликому автобусі, серед десятка інших працівників у чорній формі, прямуючи до готелю крізь ранкові вулиці Палм-Бею.

Другий день конференції розпочався так само метушливо, як і перший, — Айві отримала призначення обслуговувати кава-брейк у коридорі другого поверху, де між панельними дискусіями зазвичай збиралась найбільша кількість учасників. Вона саме йшла коридором, тримаючи в руках тацю з чашками свіжозвареної кави для одного з переговорних залів, коли з-за повороту, надто різко, надто швидко, вийшов Грейсон, заглиблений у розмову по телефону, — і зіткнення виявилось неминучим.

Таця вилетіла з її рук з глухим брязкотом, кілька чашок розбились об мармурову підлогу, гаряча кава розлилась темною плямою, зачепивши краєм його дорогі туфлі.

На секунду запала тиша — Грейсон опустив телефон, дивлячись на розлиту каву, потім на розбитий посуд, потім на неї, — і Айві, побачивши вираз його обличчя, відчула, як усередині все стискається від передчуття.

— Знову, — сказав він тихо, і в цьому одному слові прозвучала ціла буря стримуваних емоцій. — Знову ти на моєму шляху з чимось розлитим.

— Це був нещасний випадок, Грейсоне, — почала вона, опускаючись навколішки, щоб зібрати уламки чашок. — Ти вийшов з-за рогу так різко, я не встигла...

— Не встигла, — перебив він, і голос його раптом зазвучав значно гостріше, різкіше, ніж вона будь-коли чула від нього, навіть у найгірші моменти цих останніх тижнів. — Ти знову намагаєшся мене обдурити? Зіграти жертву обставин, як ти вже робила це одного разу?

— Що? — Айві підвела погляд, приголомшена такою несподіваною, невиправданою жорстокістю в його словах. — Я нічого не намагаюсь, я просто...

— Я тобі не вірю, — сказав він, і кожне слово падало важко, гостро, наче удар батога. — Я вже один раз повірив кожному твоєму слову, кожному погляду, і виявилось, що все це була гра. Тож ні, Айві, я більше тобі не повірю. Ніколи.

Кілька людей у коридорі, привернуті цією сценою, почали зупинятись, кидаючи цікаві погляди в їхній бік, і Айві відчула, як щоки її палають від сорому, а горло стискається так, що вона ледве стримує сльози, готові вирватись назовні просто тут, посеред переповненого коридору.

Вона мовчки продовжила збирати уламки чашок, руки її тремтіли, кілька крапель гарячої кави обпекли пальці, але вона навіть не здригнулась, зосереджена лише на тому, щоб не заплакати відкрито перед усіма цими незнайомими людьми.

Грейсон стояв над нею ще кілька секунд, дивлячись, як вона збирає розбитий посуд, а потім, не сказавши більше ані слова, розвернувся й пішов геть, залишаючи її навколішки на мокрій від кави підлозі, під поглядами десятків цікавих очей.

Айві доскладала уламки на тацю, підвелась, тримаючи спину рівно тим самим зусиллям волі, яке навчилась застосовувати роками роботи в чужих домах, і швидко пішла до найближчого службового туалету, де замкнулась у кабінці й нарешті дозволила собі заплакати — тихо, безгучно, притискаючи долоні до обличчя, поки сльози текли крізь пальці.

За кілька хвилин, умивши обличчя холодною водою й трохи підправивши макіяж, вона вийшла назовні, змусивши себе повернутись до роботи, — бо іншого вибору, окрім як продовжувати, попри біль, попри приниження, у неї просто не було.

Друга зустріч того дня виявилась ще болючішою.

Айві саме проходила повз невеликий бар, влаштований в кутку головної зали для перерв на каву, коли побачила Грейсона в компанії елегантної жінки років тридцяти п'яти, у діловому костюмі, з тим типом впевненої, хижої краси, яка миттю привертає увагу в будь-якому натовпі. Вона стояла надто близько до нього, сміючись над чимось, що він щойно сказав, а він, нахилившись, щось прошепотів їй на вухо, а потім, узявши її руку, торкнувся губами кісточок пальців із тією галантною театральністю, яка, Айві помітила, супроводжувалась швидким, розрахованим поглядом у її бік — поглядом, який промовляв яскравіше за будь-які слова: дивись, я знайшов собі іншу, а ти залишилась ні з чим.