Розділ 25. День перший

Готель "Ріц" зустрів Айві щедро освітленим вестибюлем і хвилюванням, яке вона намагалась заглушити ще з учорашнього вечора, коли координаторка агенції повідомила про новий контракт, — тридобова технологічна конференція, головним спонсором якої була компанія "Хейл Текнолоджіз". Відмовитись означало підвести всю команду в останню мить, тож Айві, зібравши всю рішучість, на яку була здатна, одягла чорну форму й спробувала переконати себе, що зможе провести три дні, тримаючись у затінку, подалі від чоловіка, чиє ім'я досі боляче озивалось десь глибоко в грудях щоразу, коли вона його чула.

— Тримайся, — прошепотіла Брук, стискаючи її руку перед тим, як вони розійшлись по своїх постах. — Може, все обійдеться. Зала завжди велика, гостей багато, він навіть не помітить нас у натовпі.

Айві кивнула, хоча в глибині душі не могла позбутись того дивного, суперечливого відчуття, яке охоплювало її щоразу, коли йшлося про можливу зустріч із Грейсоном, — страх і надія, переплетені так тісно, що вона вже не могла відрізнити одне від одного.

Ранок минув спокійно — вона стояла за стійкою реєстрації, перевіряючи бейджі гостей, посміхаючись механічно, тим професійним посміхом, якого навчилась за роки роботи в маєтку Вітфілдів, і тільки близько полудня, коли зала для пленарних доповідей почала заповнюватись учасниками конференції, вона побачила його — Грейсона, що йшов коридором у супроводі кількох чоловіків у ділових костюмах, жваво обговорюючи щось, тримаючи в руках планшет.

Він не помітив її одразу. Айві встигла відступити за колону, серце її калатало так сильно, що вона боялась, чи не почує хтось цей стукіт крізь урочисту тишу коридору, — і тільки коли гурт чоловіків пройшов повз, вона дозволила собі видихнути.

"Можливо, — подумала вона з тією слабкою, наївною надією, яка ще жевріла десь усередині неї, попри всі попередні розчарування, — можливо, цього разу він просто мене не помітить".

Надія ця розвіялась за годину, коли Айві, розносячи каву учасникам однієї з бічних дискусійних панелей, побачила Грейсона, що сидів у першому ряду, слухаючи доповідача з тим зосередженим виразом, який вона колись так любила спостерігати, коли він говорив про власний бізнес. Вона намагалась пройти повз якомога непомітніше, тримаючи тацю рівно, дивлячись прямо перед собою, — але коли порівнялась із його рядом, він раптом повернув голову, і погляди їхні зустрілись.

На коротку мить, яка здалась Айві нескінченною, вона побачила в його очах щось, чого не бачила відтоді, як усе розкрилось, — не гнів, не крижану зневагу, а щось значно вразливіше, майже болісне, ніби на секунду маска, яку він так ретельно тримав, здригнулась, показавши те, що ховалось за нею.

Але потім він відвів погляд, повертаючись до доповідача з тією ж професійною зосередженістю, з якою слухав до цього, — і Айві, продовжуючи свій шлях між рядами крісел, відчула, як груди її стискаються від суміші полегшення й гострого, непроминаючого болю.

Вечір першого дня завершився без подальших зустрічей — Грейсон, судячи з програми конференції, брав участь у закритій вечері для інвесторів в іншому крилі готелю, тож Айві, разом із рештою команди обслуговування, могла нарешті трохи розслабитись, прибираючи порожні зали після завершення денної програми.

— Ну як, пережила перший день? — запитала Брук, коли вони обидві сиділи в службовому приміщенні, знімаючи взуття, що встигло натерти ноги за довгі години роботи на підборах.

— Пережила, — відповіла Айві, хоча голос її прозвучав втомленіше, ніж вона хотіла б показати. — Ми навіть не говорили. Тільки один погляд, і все.

— Це вже щось, — сказала Брук обережно. — Хоч якийсь контакт, краще за повне ігнорування.

Айві не була впевнена, що погоджується з цією тезою, — той короткий погляд, повний невисловленого болю, ранив значно глибше за будь-яке ігнорування, бо він нагадав їй, наскільки живими, наскільки справжніми досі залишались почуття попри всю зовнішню крижаність, — і саме ця думка, ця крихка, небезпечна надія, не давала їй спокою протягом усієї безсонної ночі, яку вона провела на дивані в квартирі Ітана, брата Маркуса, дивлячись у стелю й гадаючи, що принесе завтрашній день.