Розділ 19. Бабуся Дороті

— У мене буде для тебе сюрприз цими вихідними, — сказав Грейсон у четвер увечері, коли вони сиділи на його балконі, дивлячись на вогні нічного Палм-Бею, що розстелялись унизу, наче розсипана жменя діамантів. — Хочу познайомити тебе з єдиною людиною в моєму житті, чия думка про тебе справді має для мене значення.

Айві, яка саме піднесла келих вина до губ, завмерла на півдорозі.

— З ким саме?

— З бабусею, — усміхнувся Грейсон, і в цій усмішці з'явилось щось несподівано юне, майже хлопчаче, чого Айві раніше в ньому не помічала. — Попереджаю одразу: вона не має жодного пієтету перед моїми грошима, статусом чи будь-якими титулами, які преса полюбляє мені приписувати. Вона єдина людина на землі, яка досі називає мене "Грейсі" і може відшльопати рушником, якщо я забуду подзвонити на її день народження.

Айві розсміялась, хоча внутрішньо тривога вже почала закрадатися в груди, — знайомство з родиною завжди було одним із найризикованіших кроків у цій грі, значно небезпечнішим за будь-яку світську вечірку з випадковими знайомими.

— А твої батьки? — обережно запитала вона, намагаючись природно поєднати запитання з тим, що вже встигла дізнатись раніше.

Обличчя Грейсона на мить потьмяніло, і він відвів погляд до вогнів міста внизу.

— Мама померла, коли мені було двадцять два, — сказав він тихо. — Рак. А батько... — Він зробив паузу, ніби добираючи слова. — Батько живий, десь у Каліфорнії, з новою дружиною молодшою за мене на п'ять років. Ми не спілкуємось уже років зо два. Він завжди вважав, що бізнес важливіший за родину, а коли я почав будувати власну компанію замість того, щоб приєднатись до його, це стало останньою краплею.

— Пробач, — прошепотіла Айві, торкаючись його руки. — Я не знала.

— Це не таємниця, просто я рідко про це говорю, — відповів він, стискаючи її пальці у відповідь. — Бабуся Дороті, мамина мама, — це, по суті, вся родина, яка в мене лишилась. Вона виховувала мене влітку, поки батьки були заклопотані роботою чи розлученням. Навчила готувати, лаятись іспанською і не боятись показувати справжні почуття, попри те, яким я став пізніше.

Айві слухала уважно, відчуваючи, як щось тепле й водночас болісне стискається в грудях, — цей чоловік, якого весь Палм-Бей вважав неприступним, крижаним у своїй діловій хватці мільярдером, виявлявся дедалі складнішим, вразливішим, значно людянішим за той образ, який малювали таблоїди.

Будинок бабусі Дороті виявився зовсім не таким, яким Айві могла б уявити родинне гніздо мільярдера, — невеликий, охайний котедж у скромному районі за двадцять хвилин їзди від центру Палм-Бею, з квітником перед ганком, засадженим яскравими бегоніями, і старою гойдалкою на веранді, яка рипіла під вагою десятиліть.

Двері відчинила невисока жінка років сімдесяти п'яти, із сивим, коротко стриженим волоссям, у яскраво-жовтому фартуху, поверх якого висів кулон із черепашки, — і щойно вона побачила Грейсона, обличчя її розквітло такою щирою, безпосередньою радістю, яка миттю розвіяла будь-яку офіційність цього візиту.

— Грейсі! — вигукнула вона, обіймаючи онука так міцно, що той аж крекнув. — Нарешті привіз мені свою таємничу дівчину! Я вже думала, ти соромишся показати мене світським журналам.

— Бабусю, ти й так у кожному другому інтерв'ю фігуруєш, — розсміявся Грейсон, цілуючи її в щоку. — Це Айві.

Дороті окинула Айві швидким, проникливим поглядом, який тривав усього секунду, але здався тій напрочуд глибоким, ніби літня жінка встигла зчитати значно більше, ніж дозволяв побачити перший погляд.

— Гарненька, — оголосила вона нарешті, задоволено кивнувши. — І, судячи з очей, розумна. Заходьте, заходьте, я саме печу пиріг із лаймом, поки він там не підгорів остаточно.

Кухня будинку зустріла їх запахом свіжої випічки й тим особливим, теплим безладом, який буває тільки в домах, де готують від душі, а не для показу, — банки зі спеціями без етикеток, старі рецептурні книжки з пожовклими сторінками, ляльки-серветниці на підвіконні, які, за словами Дороті, вона колекціонувала ще з часів, коли Грейсон "був завбільшки з горщик для квітів".

— Сідай, дитино, розказуй мені все, — скомандувала Дороті, всаджуючи Айві за кухонний стіл і ставлячи перед нею чашку чаю, не питаючи, чи та взагалі його хоче. — Звідки ти, чим займаєшся, чи знаєш, що мій онук їсть на сніданок тільки каву й амбіції, поки я особисто не привезу йому нормальну їжу?

— Бабусю, — застогнав Грейсон, — не починай.

— А що, я неправду кажу? — Дороті обурено сплеснула руками, повертаючись до плити перевірити пиріг. — Минулого місяця я приїхала до нього в офіс і застала його за обідом, що складався з протеїнового батончика й чорної кави. Протеїновий батончик, Айві! Людина, яка може дозволити собі найкращих кухарів Флориди, харчується, як марафонець напередодні забігу.

Айві розсміялась, дивлячись, як Грейсон, найвпливовіший бізнесмен, якого вона знала, зіщулюється на кухонному стільці під докорами власної бабусі, наче провинений підліток.

— Обіцяю, я стежу, щоб він їв нормально, коли ми разом, — сказала вона, підморгуючи Грейсону.

— От бачиш! — Дороті вказала на неї лопаткою, якою щойно перевіряла готовність пирога. — Розумна дівчина. Тримайся її, Грейсі, а то так і залишишся сухим бізнесменом без жодної живої клітинки в тілі.

Обід минув у теплій, майже родинній атмосфері — Дороті розповідала історії з дитинства Грейсона з тим смаком деталей, який завжди притаманний бабусям, які пам'ятають кожну подряпину на коліні онука краще за нього самого. Айві дізналась, що маленький Грейсон боявся грози настільки, що ховався під ліжком із ліхтариком і улюбленим плюшевим крабом, що він одного разу спробував продати лимонад сусідам за завищеною ціною й отримав перший урок бізнес-етики від тієї ж таки Дороті, і що в підлітковому віці він писав жахливі вірші про дівчину з сусіднього кварталу, які досі зберігались десь у коробці на горищі бабусиного будинку.

— Бабусю, тільки не діставай ту коробку, — попередив Грейсон, коли Дороті погрозливо звела брову в бік коридору, що вів нагору.