Розділ 17. Бал підприємців

П'ятничний вечір застав Айві перед дзеркалом гардеробної кімнати в стані, близькому до паніки, — смарагдова сукня облягала фігуру саме так, як мала б облягати річ, пошита руками найкращих кравців, кольє виблискувало на шиї холодним, майже загрозливим сяйвом, а серце калатало так сильно, що вона боялась, чи не почує його хтось крізь тонку тканину.

— Перестань крутитись, — наказала Брук, поправляючи останню шпильку в її зачісці. — Ти виглядаєш неймовірно, а не так, ніби йдеш на страту.

— Я почуваюсь так, ніби йду на страту, — пробурмотіла Айві, дивлячись на своє відображення. — Що як хтось мене впізнає?

— Ніхто тебе не впізнає, — заспокоїла Брук, хоча в голосі її прозвучала нотка невпевненості, яка видавала, що вона й сама не була до кінця переконана у власних словах. — Просто тримайся плану: подалі від фотографів, обличчя в профіль або в тіні, якщо камера близько, і жодних довгих розмов із незнайомцями, які можуть виявитись давніми знайомими місіс Вітфілд.

Айві кивнула, повторюючи подумки цей імпровізований список правил безпеки, ніби мантру, — і коли за кілька хвилин під'їхав Грейсон, у бездоганному смокінгу, з тим самим теплим захопленням в очах, яке з'являлось щоразу, коли він бачив її, вона змусила себе усміхнутись, приховуючи внутрішню тривогу за фасадом впевненості.

— Ти прекрасна, — сказав він, цілуючи її руку з тією галантністю, яка завжди змушувала її серце битися швидше, попри весь страх, що супроводжував кожен їхній публічний вихід.

Бал Асоціації підприємців затоки проходив у величезній залі готелю, значно розкішнішій за ту, де вони познайомились, — кришталеві люстри, живий оркестр, гості, чиї статки, судячи з убрання й прикрас, вимірювались десятками мільйонів доларів. Айві, увійшовши під руку з Грейсоном, одразу відчула, як десятки поглядів звертаються в їхній бік, і, пам'ятаючи інструкції Брук, злегка нахилила голову, ховаючи обличчя за випадковим порухом волосся щоразу, коли помічала спалах фотоапарата неподалік.

— Ти ніби намагаєшся від когось сховатись, — тихо зауважив Грейсон, коли вони проходили повз чергового фотографа, а Айві спритно розвернулась, роблячи вигляд, ніби щось шукає в клатчі.

— Просто не люблю зайвої уваги, — відповіла вона ухильно. — Ти ж знаєш, як я почуваюсь щодо преси після тієї першої статті.

Грейсон кивнув, приймаючи це пояснення без подальших запитань, хоча Айві помітила легку тінь здивування, що промайнула на його обличчі, — тінь, яку вона поспішила прогнати, потягнувши його до танцювального майданчика, подалі від найбільшого скупчення фотографів біля головного входу.

Вони танцювали кілька мелодій поспіль, і Айві, забувшись у ритмі музики й теплі його рук на своїй талії, майже дозволила собі розслабитись, — але саме тоді, коли оркестр узяв паузу між композиціями, до них підійшла елегантна жінка років шістдесяти, з тим самим впевненим виразом обличчя, який Айві вже навчилась розпізнавати як ознаку людини, звиклої обертатися в найвищих колах суспільства.

— Грейсоне, любий! — вигукнула жінка, цілуючи його в обидві щоки з тією театральною теплотою, яка часто супроводжує світські знайомства. — Скільки років! Я саме розповідала Барбарі про твою нову... — вона на мить затримала погляд на Айві, з тим самим оцінюючим, гострим прищуром, — супутницю.

— Місіс Каннінгем, — привітався Грейсон з ввічливою усмішкою. — Дозвольте представити Айві.

Жінка простягнула руку для потиску, і Айві, потискаючи її, відчула, як серце обірвалось від наступних слів, промовлених із тією самою невимушеною світською цікавістю.

— Айві... а прізвище? Знаєте, я знайома майже з усіма родинами узбережжя, можливо, ми якось перетинались раніше.

Айві відчула, як паніка стискає горло, — момент, якого вона боялась найбільше, здавалось, настав саме зараз, посеред переповненої зали, під пильним поглядом жінки, чиї світські зв'язки, найпевніше, охоплювали й родину Вітфілдів.

— Беннетт, — відповіла вона нарешті, змушуючи голос звучати рівно. — Хоча, боюсь, я доволі нова в цих колах. Ми з мамою переїхали сюди відносно недавно.

— Беннетт, Беннетт, — повторила місіс Каннінгем задумливо, наче перебираючи в пам'яті довгий список знайомих прізвищ. — Не пригадую такої родини серед членів яхт-клубу. А ви часом не рідня Гаррісонам із Норт-Палм-Біч? У них теж є донька приблизно вашого віку.

— Боюсь, що ні, — відповіла Айві, відчуваючи, як піт виступає на скронях попри прохолоду кондиціонованого повітря зали.

У цей момент, ніби відчувши наростаючу небезпеку розмови, до них підійшов офіціант із тацею напоїв, і Грейсон, скориставшись цією миттєвою відволікаючою обставиною, спритно втрутився в розмову.

— Місіс Каннінгем, я чув, ваша донька щойно повернулась із Парижа, — сказав він, беручи два келихи з таці й простягаючи один Айві. — Розкажіть, як пройшла її подорож?

Літня жінка, миттю відволікшись на улюблену тему власної доньки, почала захоплено розповідати про паризькі пригоди своєї спадкоємиці, і Айві, скориставшись цією паузою, обмінялась із Грейсоном швидким, вдячним поглядом, відчуваючи, як напруга поступово відпускає її тіло.

Коли за кілька хвилин місіс Каннінгем нарешті попрощалась, відволікшись на іншого знайомого в натовпі, Айві видихнула з таким полегшенням, що мало не заточилась на високих підборах.

— Дякую, — прошепотіла вона, стискаючи руку Грейсона. — Це було... близько.

— Ти нервуєш через незнайомих людей значно сильніше, ніж я очікував, — зауважив Грейсон, дивлячись на неї з тим самим легким занепокоєнням, яке вона вже помічала раніше, коли її поведінка видавалась йому не зовсім логічною для людини її становища. — Усе гаразд?

— Просто ці світські ігри в "хто чию родину знає" завжди мене трохи знервовують, — відповіла Айві, намагаючись, щоб голос звучав невимушено. — Може, вийдемо на терасу? Тут трохи задушливо.

Тераса готелю, освітлена лише м'яким світлом ліхтарів і зірками над затокою, виявилась значно приємнішим прихистком, ніж переповнена зала, — і коли вони вийшли туди, подалі від цікавих поглядів і небезпечних розпитувань, Айві нарешті дозволила собі повністю видихнути.